- Мотивація їхати в гарячі точки завжди одна: бути в ­історичному місці. Люди дивляться на історичні моменти по телевізору, я хочу бачити їх на власні очі. Коли починав кар'єру, думав, що моя робота - показувати правду. Із віком зрозумів: фотограф - свідок між дійсністю і історією. Київ дуже важливий для мене. 2011-го в Лівії я втратив двох друзів. Тоді вирішив: досить з мене, покину війни і займатимуся мирними, щасливими фото. Коли побачив, що відбувається в Києві, подумав: це ж зовсім близько, у Європі, я маю бути там. - розповідав Ерік Буве на відкритті своєї виставки у Києві у квітні 2014 року.

- Мені не вдавалося знайти гранти від преси, щоб приїхати до Києва на початку революції. Тому моя подорож була на початку лютого. Я працюю в пресі вже 33 роки, але Майдан - це було щось надзвичайне з усього, що мені вдалося знімати. Я знімав різні конфлікти у світі й можу порівняти - у Києві для журналістів було працювати дуже небезпечно. Але водночас я бачив, що нам у вашій столиці були раді: кожен із майданівців допомагав - давав інформацію, їжу, чай, ділився добротою...

Я відчуваю страх «у животі» завжди, на кожній війні. Але це - моя робота. Я мусив бути тоді саме в тому місці. Тому й приїхав. Звичайно, перед тим як прийти на Майдан, я не уявляв, що станеться на Інститутській. Як людина, я опинився в поганому місці, в поганий час. Як журналіст - професійно виконав свою роботу. Скажу більше - були моменти, коли розумів, що не маю права залишатися лише фотографом, а повинен допомагати. Зокрема, на Інститутській я тричі допомагав нести поранених у безпечніше місце.

Важко словами описати героїчних людей, яких побачив на Євромайдані. Це були люди, які віддали свої життя за свободу. Це - герої. - говорить Ерік Буве.

- Поранені на Інститутській не плакали, не кричали. Я бачив багато таких сцен у різних куточках світу. Люди зазвичай впадають у паніку, але не в Києві. Хлопці йшли з палицями вперед, прикриваючись щитами, мовчазні, спокійні. Думав, чи ви здуріли: ви ж ідете проти озброєних із голими руками. Єдиний шум - постріли із протилежного боку. Це було так дивно: люди йшли назустріч смерті зі спокоєм і гідністю. Відсутність паніки і страху - найпотужніше враження на Майдані.

Нагорі Інститутської я опинився поміж двох мертвих чоловіків. Подумав: це дуже погане місце, щоб тут зараз бути. Якийсь чоловік підбіг і впав коло мене. Сказав прикинутися мертвим - тоді більше шансів, що не застрелять. Стрілка я не бачив, але куля просвистіла біля вуха.

На Майдані я бачив народ, який бився з силою та гідністю. Я бачив молодих людей, стареньких, всі шари суспільства. Я бачив революцію. Я був вкрай зворушений вашими вчинками в цей історичний момент, - розповідав Ерік Буве "Українській правді. Життя".