Автор: Олена Чебелюк

 Зранку 29 листопада 2013 року стало відомо, що президент Віктор Янукович офіційно відмовився підписувати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі. Це викликало нову величезну хвилю обурення в суспільстві, а також розчарування серед значної частини протестувальників, які після 8 днів протестів та навіть проведення вдень молоддю символічного "живого євроланцюга" між Києвом та Перемишлем, зневірились у можливості будь-яким чином вплинути на рішення влади про згортання євроінтеграції.

Ввечері того ж дня активісти Євромайдану оголосили вимогу відправити у відставку президента України Віктора Януковича. А також заявили про намір сформувати координаційну раду Євромайдану з числа відомих проєвропейських громадських активістів, студентських організацій та представників парламентських опозиційних партій. Гасла змінюються з "Янукович підпиши!" на "Банду - геть!"

Було запропоновано зібратися на велике віче 1 грудня, у річницю референдуму про незалежність України, аби спільно визначити подальші дії. Водночас представники оргкомітету акції протесту повідомили про згортання студентського страйку. Раніше, того ж дня, про завершення страйку оголосив і оргкомітет НаУКМА.

Член оргкомітету акції протесту Володимир В’ятрович запропонував маніфестантам розійтися до неділі 1 грудня. Згодом він, згадуючи ці події, розповідав: «Пообіді 29 листопада прийшли новини, що Янукович не підписав угоду. Постало питання: що ми робимо далі? Ми зібралися Координаційною радою (до неї входили Ігор Луценко, Мустафа Наєм, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар, Василь Гацько, Дмитро Крикун, Світлана Заліщук, Богдана Бабич та ін.) і обговорювали, що потрібно якось продовжувати боротьбу. Чекали, що скажуть політики. Вони нічого не сказали до пуття, єдиний був конкретний месидж, що ми виходимо 1 грудня. Що ми робимо, як ми боремося далі – фактично відповіді не було». (Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності. ст. 81/УІНП, Київ 2015)

Опівночі з-під стели почали забирати звукопідсилювальну апаратуру, демонтували екран, який стояв біля сцени. Водночас було обіцяно, що невдовзі привезуть нову технуку. Партійну озвучку, яку ввечері намагалися привезти на Майдан, заблокував і не пропустив "Беркут".

Частина студентів відмовилася припинити страйк і в ніч на 30 листопада 2013 року залишилася чергувати на Майдані. Того ж вечора група активістів, серед яких були співорганізатори і координатори Євромайдану зі Львова, негайно виїхала до Києва з метою переконати киян продовжувати акції протесту.

В ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані залишалось близько 400 мирних протестувальників. Вони грілися біля бочок з вогнем, спілкувалися, співали. Дехто пішов грітися в кав’ярні поруч.

РОЗГІН

Як встановило слідство, тодішній голова Адміністрації президента Януковича Андрій Клюєв за вказівкою шефа розробив план, відповідно до якого учасники акції протесту на Майдані Незалежності у визначений час мали бути витіснені за межі площі працівниками правоохоронних органів із застосуванням фізичної сили та спецзасобів під надуманим штучним приводом: забезпечення громадського порядку для встановлення на Майдані Незалежності конструкцій новорічної ялинки та проведення робіт із благоустрою площі.

Загальне керівництво і координацію дій силовиків та працівників комунальних служб при розгоні Євромайдану, за дорученням Клюєва, здійснював заступник Секретаря РНБО України Володимир Сівкович. Окрім Сівковича, Клюєв залучив до реалізації злочинного задуму голову КМДА О. Попова, керівника МВС В. Захарченка та начальника Головного управління МВС України у м. Києві В. Коряка, якому наказав виконувати усі вказівки Сівковича.

Приблизно о 22:00-23:00 29 листопада 2013 р. голова КМДА О. Попов, перебуваючи на своєму робочому місці, у присутності Сівковича зателефонував начальнику ГУМВС в м. Києві В. Коряку і повідомив про необхідність вигнати мітингувальників з Майдану після чого передав слухавку Сівковичу, який підтвердив В. Коряку наказ на розгін протестувальників.

Вже 30 листопада 2013 р. після 3-ї години ночі Сівкович та Попов прибули до особистого службового кабінету Коряка на вул. Володимирській 15, де Сівкович продовжив здійснювати керівництво підготовкою до розгону Євромайдану.

Коряк, діючи за вказівкою Сівковича, віддав явно злочинний наказ заступнику начальника Головного управління – начальнику міліції громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві П. Федчуку організувати силову "зачистку" Майдану Незалежності.

30 листопада 2013 року о 03:28 Федчук зі свого робочого кабінету у приміщенні ГУМВС України в м. Києві віддав наказ про розгін начальнику управління громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві О. Мариненку та наказав йому координувати дії бійців «Беркуту» та задіяних військовослужбовців ВВ МВС. Водночас О. Попов мав організувати заїзд вантажівок з елементами конструкцій новорічної ялинки та металевими щитами для огородження території Майдану з метою перешкоджання поверненню туди мітингувальників після їх витіснення.

Після чого П. Федчук особисто телефоном віддав такий же наказ командиру київського «Беркуту» Кусюку та повідомив командувача Північного оперативного командування ВВ МВС України про залучення військовослужбовців ВВ до розгону та переведення їх у своє підпорядкування.

Мариненко близько 4-ї ночі приїхав на вул. Інститутську, де довів до безпосередніх командирів «Беркуту» та ВВ отриманий від Федчука наказ та план щодо силового звільнення Майдану Незалежності від учасників мирного протесту Євромайдану.

Приблизно о 4:07 30 листопада 2013 року командир київського «Беркуту» С. Кусюк віддав наказ своїм заступникам А. Дидюку, М. Тягнирядну, заступнику командира 1-ої оперативної роти Р. Скрицькому, командиру 3-ої оперативної роти Є. Антонову, заступнику командира 4-ої оперативної роти Ю. Шевченку, командиру автотранспортної роти Р. Цикалюку та командиру спецроти Д. Садовнику про початок силового розгону учасників мирного протесту на Майдані. Історія мирного протесту Євромайдану закінчилась.

О 4-й годині ранку 30 листопада на головну площу Києва почали завозити вантажівками фрагменти новорічної ялинки і металеві щити для огорожі.

Одночасно площу оточили бійці внутрішніх військ (близько 660 осіб). О 4:09 зі сторони вул. Інститутської співробітники київського «Беркуту» брутально атакували і розпочали розгін і "зачистку" Євромайдану. Безпосередньо здійснювали силовий розгін акції протесту на Майдані близько 200 бійців київського ПМОП «Беркут» під командуванням командира полку полковника Кусюка С. М. (1-ша, 3-тя, 4-та оперативні роти, автотранспортна та спецрота). Окрім київського «Беркуту», в розгоні брали участь близько 100 співробітників «Беркуту» з Криму, Луганської та Чернігівської областей (ці підрозділи були в задніх рядах, вони підійшли, коли розгін фактично завершився).

Частині майданівців вдалося втекти, решту - близько 200 осіб, які на той момент (4:20-4:30) опинилися в оточенні біля Монументу Незалежності та біля Пам'ятного знаку на честь заснування м. Києва, жорстоко били, скидали на землю, збивали з ніг, били лежачих кийками та ногами. Хто не потрапив до автозаку чи швидкої, переважно розбіглися по сусідніх вулицях.

Показовий, жорстокий і брутальний розгін мирного Євромайдану мав за мету залякати протестувальників та громадянське суспільство загалом, наочно показати, що влада готова застосовувати терористичні методи і готується перейти до авторитарного правління.

Усього під час розгону постраждало 94 людини, з них 55 осіб зазнали тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості.

35 майданівців було затримано, на них склали протоколи, а потім відпустили (34 затриманих у Шевченківському відділу міліції, один - у Печерському).

Серед тих, хто постраждав тієї ночі, були чудові молоді хлопці, такі як 19-річний студент Устим Голоднюк – майбутній Герой Небесної Сотні, що загинув 20 лютого на Інститутській, та 16-річний тоді Роман Ратушний - пізніше відомий громадський активіст і воїн ЗСУ, який загинув 9 червня 2022 р. в бою під Ізюмом.

Розповідь постраждалої під час розгону Євромайдану Ірини Коцюбинської, дівчини з відомого фото вище:

"Всю ніч з п'ятниці на суботу ми з товаришами грілися біля вогню. Розмовляли, жартували, співали пісні. Була четверта година ранку. Подивившись направо, я побачила як спускаються по сходах з боку вулиці Інститутської люди у камуфляжі, з чорними щитами і в масках. Їх було багато: чоловік двісті. Попереду колони йшов чоловік у цивільному з мегафоном: "Негайно звільніть територію! Тут будуть встановлювати новорічну ялинку!" Було ясно, що це провокація. Хто о четвертій годині ранку встановлює ялинку?

Ми кинулися до Монумента Незалежності. В ті хвилини ще не усвідомлюючи, що відбувається. Паніка почалася, коли бійці "Беркуту" наблизилися до нас і оточили щільним кільцем. Ми виявилися притиснутими до монумента. Хлопці заштовхали дівчат на верхні сходинки, а самі стали внизу. Хтось сказав: "Треба поводитися мирно. Жодних провокацій. Співаємо гімн України!". Ми взялися за руки й почали співати. В цю хвилину "беркутівці" кинулися на нас з криками: "Пішли геть звідси!" Посипалися удари кийками.

Я з іншими дівчатами стояла на четвертій сходинці. Кілька миттєвостей - і наш захист (три ряди чоловіків) лежали на асфальті. Просуваючись до центру колони Монументу Незалежності, спецназівці били дівчат по голові. У мене стався ступор: я не могла рухатися і говорити. Через секунду відчула удар по голові. Ноги підкосилися, і я скотилася по східцях вниз. Спробувала піднятися на ліктях, але в голові запаморочилося, в очах потемніло. В ту саму секунду мене вдарили по голові щитом, і я знепритомніла.

Отямившись, побачила, як "беркутівці" б'ють ногами і кийками людей, які лежали поруч. Зверталися до нас винятково матом: "Лежати, сука! Куди ти рипаєшся?". Коли жертви "відключилися", спецназівці тягли їх до припаркованих біля площі "автозаків" і скидали на купу. Мені здавалося, що я дивлюся страшне кіно. Мозок відмовлявся вірити, що це відбувається насправді.

Зараз по інтернету гуляє фотографія: я лежу на асфальті, наді мною схилився боєць "Беркуту". Під знімком коментар: "Спецназівець намагається допомогти дівчині підвестися". Насправді боєць схопив мене за шарф і протягнув по Майдану. На щастя, шарф був м'яким, тому я не задихнулася. В той момент був стан такого шоку, що я не могла навіть рухатися. Я лежала біля "автозаку" поряд з іншими побитими маніфестантами. Спецназівці кидали людей, як матраци, в автобус. Один з "беркутівців" підняв мені голову. "Це ж дівчина, - сказав він до іншого бійця. - Давай відпустимо". І крикнув мені: "Біжи!" В ту хвилину я подумала: коли били по голові кийком і щитом, не бачили, що дівчина. А тут раптом розгледіли.

Не пам'ятаю, як я піднялася на ноги і попленталася в підземний перехід. Там я сіла на землю і знову відключилася".

Після розгону частина майданівців сховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі. Зранку кадри кривавого розгону нон-стоп транслювали усі ЗМІ та поширювали в соцмережах. На Михайлівській площі перед монастирем з самого ранку 30 листопада почали збиратись обурені громадяни, розпочався стихійний мітинг та почали формуватись імпровізовані загони самооборони Майдану.

Усім свідомим українцям стало зрозуміло, що межу перейдено і 1 грудня на вулиці Києва вийшли сотні тисяч, а за деякими даними понад мільйон обурених громадян. Центр столиці перейшов під контроль народу. На Майдані почали будувати стаціонарне наметове містечко.

Цим фактично закінчився Євромайдан і почалася Революція Гідності!