Автор: Олена Чебелюк

На Різдво, 25 грудня 2022 року, Борис Асєєв загинув внаслідок артилерійського обстрілу під Кліщіївкою, що на південь від Бахмута. Побратим, який був з ним поруч і якого Борис закрив собою, 27-річний Дмитро Бабеша "Норд" отримав тяжкі поранення і помер через чотири дні у шпиталі. Їх обох поховали поруч на Бортницькому кладовищі у Києві.

Посмертно нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

* * * * *

Дружина Бориса фотограф-документаліст Руся Асєєва розповідає про чоловіка:

«Ми більше 20 років були з Борисом у шлюбі. Ми були насправді рідні душі, дуже близькими по духу, по розумінню. Між нами завжди були такі особливі вібрації. Ми навіть не сварилися ніколи. Можна сказати ми доповнювали один одного.

Борис був дуже творчим, мав класний і вишуканий смак. За професією був графічним дизайнером. В дитинстві Борис закінчив художню школу, чудово малював від руки. Коли ми познайомились він навіть писав вірші.

Він допомагав мені, коли я працювала над своїми проектами пов’язаними з дитячою онкологією, паліативною допомогою. Займався поліграфією, дизайном макетів.

«Укроп» понад усе цінував у людях чесність, іноді міг бути різким у висловлюваннях, якщо йому щось не подобалося. Не сприймав лицемірства.

Борис мав вражаючу внутрішню міць, волю, силу духу, внутрішній стержень і це завжди відчувалося в ньому. Саме Борис прищепив мені справжню любов до України. На формування мого світогляду, патріотичної позиції дуже вплинули наші розмови, а також участь у роботі над різноманітними соціально- значимими проектами.

 На Майдан Борис пішов абсолютно свідомо. У нього завжди була свідомість революції, що спонукала його вийти проти несправедливості. Причому на відміну від тих, хто завжди попереду і лізе на рожен, він завжди був стриманим, врівноваженим. Ми з Борисом були учасниками Помаранчевої революції. Коли ж почався Майдан у 2013 році, то він з самого початку приймав участь у протестах.

Вони з однодумцями мали якусь штаб-квартиру, він часто йшов на Майдан на ніч, бувало лишався там на декілька днів. Приймав участь у протистоянні на Груші. Ми з ним не багато розмовляли про те, що відбувається на Майдані. Борис був ще тим партизаном і багато чого приховував від мене. Він також був стратегом — 20 лютого, коли вже почали стріляти, він взяв на себе командування, пояснював хлопцям, як треба рухатися вгору по Інститутській. Можливо, саме тому йому і вдалося тоді лишитися живим, навіть після поранення».- розповідає Руся.

Усю ніч проти 20 лютого 2014 року Борис Асєєв тримав лінію оборони біля Будинку профспілок, підносив та палив шини. Зранку, після раптового відступу силовиків, разом з побратимами піднявся догори Інститутською, щоб відновлювати барикади. Згодом Борис пригадував, що залишив свій щит на барикаді під пішохідним мостом, а сам разом із десятком інших майданівців почав просуватися догори тротуаром по правому боці вулиці Інститутської.

«Приблизно навпроти готелю «Україна» я підняв з тротуару будівельні окуляри, які протестувальники використовували для захисту очей. Вони всередині були залиті кров’ю», — розповідав згодом Борис у одному з інтерв’ю.

Коли вони майже дісталися кам’яного парапету з рекламою банку «Аркада» неподалік верхнього входу до станції метро «Хрещатик», по їхній групі відкрили прицільний вогонь бійці спецроти «Беркуту», що займали позиції за бетонними блоками та вантажівками на відстані трохи більше 100 метрів вище по вулиці.

«Я відчув сильний удар в ногу, потім зрозумів, що стопа зовсім не працює, подивився вниз і побачив дірку у взутті. Звідти текла кров. Ми зрозуміли, що потрібно ховатися за бетонною стіною праворуч, кинулись туди. І в той же момент ліворуч від мене впав хлопець зі щитом. Діставшись до парапету і вже лежачи там я побачив, що більшість хлопців із нашої групи отримали поранення або ж були вбиті…»  - пригадував Борис у інтерв’ю.

Під щільним обстрілом він зумів зорієнтуватися в ситуації і почав спускатися вниз до готелю «Україна». Шкутильгаючи, спираючись на п’ятку пораненої ноги і перелазячи через зламані гілки між деревами, Борис побіг донизу. Тоді ж, в ту саму праву ногу, трохи вище коліна влучила ще одна куля.

Побратим Дмитро допоміг пораненому Борису дістатися до готелю, де йому надали першу медичну допомогу львівські медики Олександр та Ірина Шабанови і Назарій Гичка.

У суді Борис Асєєв, даючи свідчення у справі розстрілів на Інститутській, чітко сказав, що він переконаний: у нього стріляли саме з-за бетонної барикади, де тоді знаходились бійці «чорної» спецроти київського «Беркуту».

Після поранення Борис спершу перебував у медпункті Михайлівського монастиря, згодом його забрала до себе додому сестра дружини. Потім його прооперували і лікували в клініці “Борис”, де він лежав під вигаданим іменем Віктор Коляденко. Це була розповсюджена на той час практика, адже майданівці боялися, що міліція і тітушки можуть викрасти постраждалих з лікарні та кинути в сізо за участь в протестах.

За участь у Революції Гідності був нагороджений медаллю "За жертовність і любов до України" від Патріарха Філарета.

Після Майдану, впродовж 2014-2015 років, Борис Асєєв добровольцем воював у АТО. Приймав участь у бойових діях в Пісках, Веселому поблизу Донецька.

З початком повномасшабного вторгнення знову став на захист України.

«Борис знав з самого початку, що знову піде на війну у випадку вторгнення рф, це навіть не обговорювалось. Ми знали, що це трапиться, як не зараз, то через пів року або через рік. Кожних вихідних вони тренувалися, проводили вишколи.

Наш побратим «Скіф», вихованець Бориса, якраз ночував у нас у ніч на 24 лютого 2022 року. Коли почалося бомбардування Києва, вони встали, випили кави, потім зібралися і пішли. Скіф у військкомат, а Боря — у «Легіон». Спершу він вступив до ТРО, вони тримали оборону на підступах до Києва з Бориспільського напрямку, там тоді і були спроби висадки десанту, заходили різні дрг. А через три місяці Борис перейшов у лави ЗСУ та приєднався до новоствореного 23-го окремого батальйону спецпризначення ОПБр». — розповідає Руся Асєєва.

В ЗСУ Борис пройшов відповідну підготовку і став хорошим снайпером.

В середині грудня 2022 року їхній підрозділ відправили на фронт на один з найгарячіших напрямків — під Бахмут.

В той день, коли Борис загинув, я пригадую, як була на кухні і в мене раптом затрусилися руки. І я зрозуміла - щось сталося, але відганяла від себе погані думки, та й часу не було: постійні списки потреб, то приціл, що набої, то ще щось. Я була не просто дружиною, яка сидить і чекає, я активно займалась волонтеркою, збором допомоги. На початку вони ж голі-босі були, ми ж їм набої купляли. - розповідає Руся.

Про загибель Бориса мені повідомив його побратим Юрко, з яким вони ще разом добровольцями воювали в АТО. Зараз він також на фронті. Юрко зателефонував, і я по його голосу відчула, зрозуміла, що трапилось найгірше…

Борис був досвідченим інструктором, який навчив багатьох новобранців. Він часто скаржився на недостатньо добре налагоджений процес навчання. Коли їх відправили під Бахмут, то у 2 і 3 роті були величезні втрати, їх фактично потрощили там. А Боріна 1-а рота трималася, значною мірою завдяки тому, що він добре натаскав, підготував своїх хлопців, і вони були більш боєздатними.

Його поставили командиром групи, яку відправили в той день на завдання. Хоча як снайпера його не мали б відправляти в окопи… Разом з ними ще був 123 батальйон, вони взагалі не знали цих хлопців, між ними не було якогось злагодження, жодної координації. Під Кліщіївкою його група потрапила під артилерійський обстріл, і Борис закрив собою побратима… Через чотири дні після загибелі Борі їхній батальйон вивели із зони бойових дій.

"Коли Боря дзвонив останнього разу, я відчула, що він прощається. Вони якраз готувалися до виїзду, я чула як вони перемовлялися, збираючи речі. І він тоді мабуть разів із вісім повторив: “Я тебе кохаю!” І я відчула тоді, що там повна п*зда і кажу йому: “Укропчику, ну ти ж мені обіцяв, що все буде добре!” А він у відповідь лише сказав: “Так, обіцяв, але ж ти знаєш, що я воїн?”

Борис був дійсно воїном і я розуміла, що це може статися. Ми з ним багато говорили на такі теми, особливо після початку повномасштабної війни. І я бачу, що багато його слів фактично стали пророчими. Він говорив про те, що буде щось страшне, про той безлад, який ми спостерігаємо зараз, про зраду, ура-патріотизм і крики про перемогу". - говорить Руся.

Руся з болем і обуренням розповідає про те, що командування підрозділу всупереч встановленим правилам не повідомило її належним чином про смерть чоловіка. Вона сама була змушена дзвонити у військомат, через який мобілізовували Бориса.

Я додзвонилася і кажу: "Я дружина Асєєва, знаю, що мій чоловік загинув. Але жодного офіційного повідомлення я досі не отримала. Чую як на тому боці паперами починають шурхотіти, щось шукати. Через якийсь час говорять: так, дійсно є такий серед загиблих". І лише після цього мого дзвінка пізно ввечері до мене приїхали з військкомату і привезли офіційне сповіщення про загибель…

Русі та рідним пораненого Дмитра Бабеші - побратима, який був поруч з Борисом, коли він загинув - довелось також самостійно розшукувати, де знаходиться Дмитро після поранення.

«Ми знали, що він 300-й, але куди саме його повезли, в який госпіталь ніхто не міг сказати. Я не могла додзвонитись до ротного». — пригадує Руся.

* * * * *

На могилі Бориса зараз стоїть червоно-чорний прапор. За словами дружини, для нього це був дійсно важливий символ. Починаючи з 2016 року вони постійно ходили на патріотичні марші 1 січня, до дня народження Бандери. Також Руся планує встановити на могилі Бориса автентичний козацький хрест. І впевнена, що він би обов’язково підтримав її в цьому рішенні.

Снайперську гвинтівку Бориса — «Хільду» Руся Асєєва передала іншим снайперам, і вона досі працює на фронті.

Вічна пам’ять і шана Герою України!

Матеріал вперше був опублікований 20.02.2024 на Medium-платформі Музею Гідності у Львові.