Роман Чорномаз
Фотограф і снайпер.
Автор: Олена Чебелюк
13 червня 2023 р. на фронті в районі Бахмута загинув український воїн, майданівець, фотограф Роман Чорномаз... Мав позивний «Корсар».
Роман був активним учасником Революції Гідності. 20 лютого 2014 р. він опинився на передовій Інститутської, де зафіксував на камеру розстріл беззбройних протестувальників.
► Фотоальбом зі світлинами Романа Чорномаза зробленими 20 лютого на вул. Інститутській можна переглянути на нашому сайті.
З початком повномасштабного вторгнення Роман, не зважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, добровольцем пішов до війська. Як снайпер у складі батальйону «Свобода» Бригади швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж" понад рік боронив Україну на фронті. Йому довелося пройти найзапекліші бої: Сіверодонецьк, Зайцеве, Бахмут.
* * * * *
Роман Чорномаз народився 11 травня 1976 р. в м. Умань на Черкащині у патріотичній інтелігентній родині.
Дід був учасником антирадянського руху опору. Батько - Богдан Данилович - дисидентом і політв’язнем радянських таборів. Його арештували у 1972 р. році за два дні власного весілля за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі, антирадянській пропаганді та агітації. Формальною підставою стало розмноження і поширення забороненої праці дисидента Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Відсидів у таборі три роки. Реабілітований у 1991. Був довіреною особою В'ячеслава Чорновола на Черкащині.
Вже за часів незалежності батько Романа зумів отримати вищу освіту, став істориком, науковцем, займався дослідженням національно-визвольного руху в Центральній Україні у радянський час.
Мама Тетяна Олександрівна – відома громадська діячка, волонтерка. Редакторка першої непідцензурної антикомуністичної газети "Червона Калина". Також працювала журналісткою на «Радіо Свобода».
За освітою Роман Чорномаз - вчитель української мови та літератури, але його життя було пов’язане з журналістикою. Як фотокореспондент, він співпрацював із багатьма столичними інформагенціями. Його фото друкувалися також в іноземних медіа. Тривалий час жив і працював у Києві, згодом повернувся до рідної Умані, продовжував працювати як фрілансер. В останні роки займався сільським господарством – вирощував овочі, освоював нові технології у рослинництві.
«Я подумав, що 40 років – це якраз той вік, коли можна «осісти» на землі. Вирішив обрати спокійніший спосіб життя, який контрастував би з попереднім. Бо до цього я постійно подорожував країною в якості фотографа і фотокореспондента, об’їздив її усю кілька разів, побував у всіх райцентрах і у величезній кількості сіл. Це був направду чудовий досвід, адже я став свідком багатьох знакових і цікавих подій. Зрештою, вирішив «приземлитись». Але в плани втрутилась війна. Вона на місці всидіти точно не дасть». – розповідав Роман в інтерв’ю для тижневика ВО "Свобода".
У одному з інтерв’ю Роман Чорномаз іронічно описував себе, як "патлатого чувака, який любить ходити і фотографувати по фестивалях та різних масових акціях".
Насправді ж він був глибокою, розумною і багатосторонньою особистістю. Поєднував у собі цінності класичного ліберала і водночас був прихильником націоналістичних ідей. Як стверджував сам, він не був членом жодної партії, хоч і поділяв ідеї ВО "Свобода".
Активіст і захисник української мови, Роман долучався чи не до всіх патріотичних і українських акцій у столиці, був учасником Мовного Майдану.
Боровся за відновлення Автокефальної Української Православної Церкви. Верстав і робив фото для газети УАПЦ «Наша віра», яку видавав відомий дисидент і політв’язень Євген Сверстюк.
МАЙДАН
Роман був активним учасником Революції Гідності, приймав участь у протистоянні на Груші. 22 січня 2014-го, після вбивства перших протестувальників так він описував атмосферу, що панувала в середмісті Києва:
"Майдан зараз нагадує розгніваний вулик. Людей не мало. Дуже багато налаштовані валитись до кінця. Хотілось би, щоб тільки були організованіші, ніж сьогодні бачив на Грушевського. Тим не менше, якби з беркутньой зав'язалась рукопашна, то революціонери мали б шанс на перемогу, бо кількісно все ж переважають. Тобто місиво було б ще те і з жертвами, але принаймні ряди самого бойового підрозділу добряче б поріділи і частина їх амуніції дісталась би повстанцям. Щодо ВВ то кажу, що в прямі сутички їх не кидають і в основному вони виконують роль гарматного м'яса або прикриття для смугастих тварин. Видно, що їх підготовка суттєво відрізняється за якістю.
упд: щойно мимо мене пройшла інформація про вже 5 загиблих протягом останньої доби. Втрати не швидко, але невпинно ростуть.
Ще кажуть, що львівські військові пишуть рапорти на звільнення".
Після кривавих подій 18 лютого Роман Чорномаз дуже емоційно написав на своїй сторінці у Fb:
"Приїхав в Київ. Походив на майдані по передовій. Мені важко описати те, що бачив. Просто тупо нема слів, котрі би були доречними. Це пиздець. Або вони нас або ми їх. Валіть всі на Київ. Проривайтеся. Розгрібайте нахер ті всі кучі, що їх на дорогах понасипали і заходьте у Київ. На майдані зараз повно людей і, сподіваюсь, що до ранку стоятиме. Я наразі стомлений поїхав на конспіративну квартиру кілька годин поспати бо виснажений. Боже, нас рятуй! Якщо ви завтра підете на роботу як наче нічого не сталось то ви раби, тупі роботи і просто лошари".
Роман Чорномаз перед кордоном силовиків на Банковій 8 грудня 2013. Фото: Віктор Крук.
20 лютого 2014 р. Роман опинився на передовій Інститутської, де зафіксував на камеру розстріл беззбройних протестувальників, а також вражаючий героїзм майданівців, що ризикуючи життям, витягували з-під куль поранених побратимів.
Фото: Роман Чорномаз.
Фото: Роман Чорномаз.
Фото: Роман Чорномаз.
Фото: Роман Чорномаз.
ВІЙНА
З початком повномасштабного вторгнення Роман Чорномаз, не зважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, добровольцем іде до війська. В складі батальйону «Свобода» Бригади швидкого реагування Нацгвардії України «Рубіж» понад рік боронить Україну на фронті. Йому довелося пройти найзапекліші бої: Сіверодонецьк, Зайцеве, Бахмут.
В січні 2023 р. в боях під Бахмутом отримав поранення - уламок влучив у руку. Також був контужений.
Роман обрав військову спеціальність снайпера, сам зібрав необхідні кошти і придбав гвинтівку та обладнання, пройшов начання.
«Як з’ясувалась, ця справа мені максимально підходить і я її доволі швидко почав опановувати. Я ж фотограф, а тому дуже добре розумію, що таке оптика і як вона влаштована. Шкільний курс з фізики також добре пам’ятаю, а – розумію як летить куля і що впливає на траєкторію польоту. Звичайно, що тут багато нюансів і специфічних деталей, але коли є мотивація і здібності, то всього можна навчитись.
Все-таки снайпер — це інтелектуальна робота. Маю прораховувати все, плюс треба влучно стріляти. А ще треба вміти діяти в команді.
Снайпер має вміти спостерігати, повинен вміти скласти карту вогню, виявляти ворожу позицію. Снайпер — це щось середнє між командирською і піхотною ланкою. Звісно, є великі ризики. Бо бували випадки, коли ворог, дізнаючись приблизну позицію снайпера, не жалів пакет "градів", бо не могли визначити точно, де він. Це маю на увазі оцю заряджену машину, яка перекриває кілька гектарів ракетами». – розповідав Роман у інтерв’ю для видання Прочерк-інфо.
Також Роман неодноразово наголошував, що в армії необхідно обов’язково опанувати якусь корисну спеціальність:
«Єдина користь на війні, тільки якщо ви опануєте який фах. Просто добре стріляти з автомата замало. Таких людей є багато. Якщо ж ви здобудете спеціальність мінометчика, танкіста, дронщика, механіка-водія, ви реально будете наносити шкоду ворогу. Одних автоматників тут замало. Для того щоб не підпустити близько ворога потрібні мінометники, артилеристи».
Перший бойовий досвід отримав у Сєвєродонецьку, де приймав участь у тяжких боях, постійно перебуваючи під масованими обстрілами. У одному з інтерв’ю Роман пригадував, як вони з побратимами впродовж місяця тримали оборону в одному з будинків і кожен ранок з дня на день приїждав ворожий танк і розбирав цю будівлю. Коли вони виходили з цього десятиповерхового будинку майже нічого не лишилося…
«Я думав, що багато фотографуватиму на фронті і зніматиму відео. Однак, відверто кажучи, на це практично не залишилось сил та часу. Постійні обстріли, доводиться бігти на вогневу точку і відстрілюватись, займати позиції. У моменти ворожої атаки тобі явно не до зйомок, інколи просто фізично немає змоги вилізти з укриття. Коли ж ситуація дещо заспокоюється, то хочеться банально відпочити, поїсти і відіспатись». – розповідав в інтерв’ю для тижневика ВО «Свобода».
Час від часу його батальйон виводили на полігон для навчання і підготовки. Роман з готовністю освоював нові навики.
Наприкінці осені 2022-го підрозділ Романа передислокували під Бахмут.
"Перше, що мене здивувало, коли я приїхав під Бахмут – це те, як росіяни безпечно гуляють по полях, вздовж посадок. Дивлюсь в тепловізор і бачу, як вони «гуляють». Звичайно, що я по-максимуму по них відпрацював. Лишень через кілька днів я відучив їх гуляти по полях і вздовж посадок. Тільки тоді вони почали ховатись". – пригадував Роман.
В лютому 2023 року він написав на своїй сторінці у Fb: «Що можу сказати загалом про минулі три місяці на нулі, під Бахмутом? Було до дідька важко! Холод, сирість, тумани, сніг, болото - це те з чим воюєш в першу чергу... це те, що виснажує, в першу чергу морально... а ще буду до кінця життя ненавидіти посадки і не прибрані почорнілі соняшники... В цих довбаних посадках загинуло багато чудових людей яких мав честь знати. ...надто багато. Завжди коробить коли кажуть "у нас втрати незначні/невеликі". У нас не буває малих втрат. Кожна втрата болить і це виміряти не можливо. Ніяк...».
Роман загинув 13 червня 2023 р. в районі Бахмута. В МТ-ЛБ з нашими бійцями влучила ворожа ракета...
В Романа Чорномаза залишились мама і сестра.
Поховали Романа 31 серпня 2023 р. на Алеї Героїв кладовища "Софіївська Слобідка" в Умані.
Вічна пам'ять і шана Герою України!
При передруку даної статті обов'язково вказувати автора і давати посилання на сайт Цифрового Архіву Майдану, як джерело. Велике прохання ставити гіперпосилання не нижче третього абзацу.
Роман Чорномаз у жовто-чорній куртці позаду рекламного щита на Інститутській 20 лютого 2014. Фото: Микола Василечко.
