Автор: Олена Чебелюк

13 червня 2023 р. на фронті в районі Бахмута загинув український воїн, майданівець, фотограф Роман Чорномаз... Мав позивний «Корсар».

Роман був активним учасником Революції Гідності. Знімав протистояння на Грушевського, а 20 лютого 2014 р., перебуваючи на передовій Інститутської, зафіксував на камеру розстріл беззбройних протестувальників.

► Фотоальбом зі світлинами Романа Чорномаза, зробленими 20 лютого на вул. Інститутській, можна переглянути на нашому сайті.

З початком повномасштабного вторгнення Роман, не зважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, добровольцем пішов до війська. Як снайпер у складі батальйону «Свобода» Бригади швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж" понад рік боронив Україну на фронті. Йому довелося пройти найзапекліші бої: Сіверодонецьк, Зайцеве, Бахмут.

*  *  *  *  *

Мама Тетяна Олександрівна – відома громадська діячка, волонтерка. Редакторка першої непідцензурної антикомуністичної газети "Червона Калина". Також працювала журналісткою на «Радіо Свобода».

"Ми виросли в дуже патріотичній родині, з самого дитинства жили в цьому середовищі – Народний Рух України, постійні мітинги. Ми звичайно ж тримали на цих мітингах прапори, бо ми діти і нас не будуть бити. І для нас це було дуже почесно. В нашій квартирі відбувалися рухівські збори, ми їздили у відрядження з батьками. Боротьба за Україну, незалежність була частиною нашого життя". - розповідає сестра Романа Софія.

Роман навчався в Уманській школі №11, у старших класах - в школі села Гроздєво, де на той час працювала вчителькою мама.

З дитинства дуже багато читав. Любив пригодницьку літературу, а особливо книги про тварин. В дитинстві штудіював великі зоологічні і природничі енциклопедії, вивчав, де живе кожна тварина, чим харчується тощо. Добре вчився у школі, любив фізику, математику. З самого дитинства вирізнявся неабиякою ерудицією. Як пригадує сестра, вдома висіла велика настінна карта, і Роман уже в 1 класі вивчив усі країни і міг назвати столицю кожної з них. 

Роман дуже гарно малював, тож батьки віддали сина до Уманської художньої студії. В той же час почалося його захоплення фотографією. Батько Богдан Данилович сам знімав, мав фотоапарат «Київ». В квартирі була спеціально обладнана кімната для проявлення плівок, яка дітям видавалася чарівною кімнатою і незмінно притягувала. Коли сину виповнилося 14 років, батько подарував йому перший фотоапарат "Зеніт". Роман дуже любив фотографувати живу природу. 

В підлітковому віці Роман вступив до «Пласту», що теж відіграло свою роль у формуванні його особистості. Гуртка в Умані не було, але Роман з сестрою декілька разів їздили на пластові табори. А у 18 років він став членом ОУН і склав присягу українського націоналіста.

Після 9-го класу Роман Чорномаз вступив до Уманського ПТУ, вчився на столяра. І паралельно навчався у вечірній школі.

Батьки наполягали, що діти обов’язково мають отримати вищу освіту. Роман вступив до Уманського державного педагогічного інституту, на філологію.

Після завершення навчання Роман отримав фах вчителя української мови та літератури, але за цією спеціальністю так ніколи й не працював. Лише на останньому курсі інституту працював лаборантом на кафедрі української літератури, українознавства та методик їх навчання. 

Майже все життя та подальша робота Романа Чорномаза були пов’язані з фотографією та журналістикою. Як фотокореспондент, він співпрацював із багатьма столичними інформагенціями. Його фото друкувалися також в іноземних медіа. Тривалий час жив і працював у Києві, в основному як фрілансер.

Активіст і захисник української мови, Роман долучався чи не до всіх патріотичних і українських акцій у столиці, був учасником Мовного Майдану.

Боровся за відновлення Автокефальної Української Православної Церкви. Верстав і робив фото для газети УАПЦ «Наша віра», яку видавав відомий дисидент і політв’язень Євген Сверстюк.

Роман був глибокою, розумною і багатосторонньою особистістю. Поєднував у собі цінності класичного ліберала і водночас був прихильником націоналістичних ідей. Як стверджував сам, він не був членом жодної партії, хоч і поділяв ідеї ВО "Свобода".

«Тихий, добрий, спокійний, іронічний, делікатний і твердий, впертий і цілеспрямований, людина чистої душі – саме таким Роман залишиться в пам’яті всіх тих, хто його знав і кого він так любив, – говорить сестра Софія Литвиненко-Чорномаз.

Рома був дуже чесним, делікатним, не терпів несправедливості. І в той же час він був впертим, мав дуже сильний внутрішній стержень. Якщо він щось вирішив, то переконати його в іншому не можна було. Треба було погоджуватися і допомогти. Він завжди зберігав холодний розум і не панікував, якою б критичною не була ситуація.

Дуже ґрунтовно до всього підходив. Все вивчав, намагався розібратися, не поспішаючи.

Роман дуже мало розповідав, був мовчазним, мав спокійний, розмірений характер. Не мав звички розповідати про щось у захваті, як я. Так само і на війну тихо зібрався і поїхав. Про те, що він побачив і пережив 20 лютого на Інститутській теж не хотів розповідати.

Після Майдану він довгий час не міг поїхати туди знову». 

Роман був активним учасником Революції Гідності, приймав участь у протистоянні на Груші. 22 січня 2014-го, після вбивства перших протестувальників, він так описував атмосферу, що панувала в середмісті Києва:

"Майдан зараз нагадує розгніваний вулик. Людей не мало. Дуже багато налаштовані валитись до кінця. Хотілось би, щоб тільки були організованіші, ніж сьогодні бачив на Грушевського. Тим не менше, якби з беркутньой зав'язалась рукопашна, то революціонери мали б шанс на перемогу, бо кількісно все ж переважають. Тобто місиво було б ще те і з жертвами, але принаймні ряди самого бойового підрозділу добряче б поріділи і частина їх амуніції дісталась би повстанцям. Щодо ВВ то кажу, що в прямі сутички їх не кидають і в основному вони виконують роль гарматного м'яса або прикриття для смугастих тварин. Видно, що їх підготовка суттєво відрізняється за якістю.

упд: щойно мимо мене пройшла інформація про вже 5 загиблих протягом останньої доби. Втрати не швидко, але невпинно ростуть.

Ще кажуть, що львівські військові пишуть рапорти на звільнення".

Після кривавих подій 18 лютого Роман Чорномаз дуже емоційно написав на своїй сторінці у Fb:

"Приїхав в Київ. Походив на майдані по передовій. Мені важко описати те, що бачив. Просто тупо нема слів, котрі би були доречними. Це пиздець. Або вони нас або ми їх. Валіть всі на Київ. Проривайтеся. Розгрібайте нахер ті всі кучі, що їх на дорогах понасипали і заходьте у Київ. На майдані зараз повно людей і, сподіваюсь, що до ранку стоятиме. Я наразі стомлений поїхав на конспіративну квартиру кілька годин поспати бо виснажений. Боже, нас рятуй! Якщо ви завтра підете на роботу як наче нічого не сталось то ви раби, тупі роботи і просто лошари".

20 лютого 2014 року, у найкривавіший день Революції Гідності, Роман знову опинився на передовій. Він зафіксував на камеру розстріл беззбройних протестувальників на Інститутській, а також вражаючий героїзм майданівців, що ризикуючи життям, витягували з-під куль поранених побратимів.

Після Майдану, навесні 2014-го Роман Чорномаз працював у передвиборчому штабі кандидата в президенти Олега Тягнибока.

Невдовзі тяжко захворів, повернувся до рідної Умані. Тривалий час боровся зі смертельною хворобою, зумівши вийти переможцем з цього страшного двобою. 

«Коли Роман захворів і боровся з хворобою, він навчив мене любити життя попри все. Це було дуже тяжке захворювання крові, за своєю специфікою подібне на онкологію, у лікуванні теж використовували хімію, хоч це не був рак.  Лікарі давали йому три місяці життя, ніхто не вірив в те, що він виживе… Довго встановлювали діагноз. Він розумів, що в нього дуже поганий прогноз, і стан також був дуже тяжкий. - розповідає Софія Чорномаз.

Але він настільки якось спокійно, без депресії це сприйняв. Роман не здався! В нього був якийсь дуже сильний внутрішній стержень. Пам’ятаю, що він тоді дивився кулінарні шоу, вчився готувати, жив і планував. І в якийсь момент просто відбулося диво! Тоді якраз почався карантин, коли прийшли результати аналізів. Його хвороба зупинилася! Ми, та й лікарі також були вражені!

Коли він поїхав у свій перший бойовий виїзд, ми йому писали: «Бережи себе!» А він відповів: «Соня, мені Бог вже двічі для чогось зберіг життя, на Майдані 20 лютого, коли куля пролетіла біля вуха і вдруге, коли здолав хворобу. Я не хочу його просрати. Тому я зараз тут, у війську».

В останні роки перед початком Великої війни почав серйозно займатися сільським господарством – вирощував овочі: часник, помідори, огірки, будував теплиці, освоював нові технології у рослинництві.

З початком повномасштабного вторгнення Роман Чорномаз одразу ж записався до місцевої тероборони, але добровольців тоді було дуже багато, і йому сказали чекати. Потрапити до війська виявилось не так просто і через проблеми зі здоров’ям, Але всидіти вдома Роман Чорномаз не міг, він рвався на фронт. Також його дуже зачепила загибель фотографа Максима Левіна, якого він добре знав…

Через кілька тижнів, не говорячи нічого близьким, Роман спакував рюкзак і поїхав до Києва, де тоді формувався свободівський батальйон. На той час там вже служило багато його знайомих і друзів. 

"Мама знала, що відмовляти його немає сенсу, якщо він щось вирішив, то переконати його не робити цього було неможливо. І ми маємо поважати вибір наших близьких і берегти пам’ять". - говорить Софія Чорномаз.

Йому сказали: пройдеш навчання на полігоні, здасиш усі нормативи і тоді будемо говорити. Я пам’ятаю той день, коли він дзвонив і з таким захватом говорив: «Софіє, у мене показники кращі, ніж у 26-річних! Я можу стільки то разів відтиснутись і т. д.». Він тоді дуже щасливим був. На день народження пройшов ВЛК, а наступного дня, 12 травня 2022 року склав присягу і став бійцем батальйону «Свобода».

Він завжди відрізнявся тим, що бачив більше, ніж інші і вмів помічати у дрібних деталях якісь дуже важливі речі.

Він не бачив свого життя без свободи. Ми народилися в такій родині, де з покоління в покоління передавалася любов до України. Ці слова були не просто гаслом, словами, а сенсом життя нашої родини. Він з дитинства знав, що свобода просто так не дається і за неї треба боротися. Тому він і був на Майдані, спершу на Помаранчевому, згодом на Революції Гідності. І тому він пішов добровольцем захищати Україну. Він зробив цей вибір не сумніваючись, бо по-інакшому не міг.

Я точно знаю, що Роман хотів би щоб ми жили, боролися і любили Україну так, як він її любив. Не пафосними словами, а своїми діями".

У складі батальйону «Свобода» бригади швидкого реагування Нацгвардії України «Рубіж» Роман пройшов найзапекліші бої: Сіверодонецьк, Зайцеве, Бахмут.

Спершу "Корсар" був піхотинцем, потім вирішив опанувати військову спеціальність снайпера. Вважав, що має до цього хист і прагнув бути якомога ефективнішим, про що згодом неодноразово наголошував. Щоб придбати снайперський карабін разом із сестрою оголосив збір в інтернеті. Частину необхідних коштів вдалося зібрати, решту закрив зі своїх і придбав гвинтівку та обладнання, пройшов начання. Своїй зброї дав ім'я "Відьма".

«Як з’ясувалась, ця справа мені максимально підходить і я її доволі швидко почав опановувати. Я ж фотограф, а тому дуже добре розумію, що таке оптика і як вона влаштована. Шкільний курс з фізики також добре пам’ятаю, розумію як летить куля і що впливає на траєкторію польоту. Звичайно, що тут багато нюансів і специфічних деталей, але коли є мотивація і здібності, то всього можна навчитись.

Все-таки снайпер — це інтелектуальна робота. Маю прораховувати все, плюс треба влучно стріляти. А ще треба вміти діяти в команді.

Також Роман неодноразово наголошував, що в армії необхідно обов’язково опанувати якусь корисну спеціальність:

«Єдина користь на війні, тільки якщо ви опануєте який фах. Просто добре стріляти з автомата замало. Таких людей є багато. Якщо ж ви здобудете спеціальність мінометчика, танкіста, дронщика, механіка-водія, ви реально будете наносити шкоду ворогу. Одних автоматників тут замало. Для того щоб не підпустити близько ворога потрібні мінометники, артилеристи».

Перший бойовий досвід отримав у Сєвєродонецьку, де приймав участь у тяжких боях, постійно перебуваючи під масованими обстрілами. У одному з інтерв’ю Роман пригадував, як вони з побратимами впродовж місяця тримали оборону в одному з будинків і кожен ранок з дня на день приїждав ворожий танк і розбирав цю будівлю. Коли вони виходили з цього десятиповерхового будинку майже нічого не лишилося…

Наприкінці осені 2022-го підрозділ Романа передислокували під Бахмут.

"Перше, що мене здивувало, коли я приїхав під Бахмут – це те, як росіяни безпечно гуляють по полях, вздовж посадок. Дивлюсь в тепловізор і бачу, як вони «гуляють». Звичайно, що я по-максимуму по них відпрацював. Лишень через кілька днів я відучив їх гуляти по полях і вздовж посадок. Тільки тоді вони почали ховатись". – пригадував Роман.

В січні 2023 р. в бою під Курдюмівкою неподалік Бахмута "Корсар" отримав поранення - уламок влучив у руку.

Про той бій він написав на своїй сторінці у фб: 

"Гірше умов бою уночі чи у густих посадках може бути тільки бій в тумані. Перед туманом безпорадні навіть теплаки. Доводиться уважно слухати і гатити на звук.

Зловив рукою перший осколок. Якшо шо то нічого страшного. Скоро заживе. Прошило кисть і ручку пекача під час енергійного навалювання по обізянах в соняшниках.

Бій виграли, ворога відкинули. Дещо пізніше, коли стрілкач стих, було чути шум транспорту що приїздив на позиції супротивника - це значить, що там є втрати і машину прислали для вивозу 200 і 300.

Принагідно пораджу всім, хто має потрапити на нуль учитись володіти кількома видами зброї. Фіг зна коли може пригодитись але дуже добре коли раптом треба схопити пекач чи рпг і нашпигувати ворога металевими галушками замість дивитися і жалкувати, що не навчився коли міг. Зброя у невмілих руках перетворюється на патик".

Тоді ж Роман отримав контузію. Про тяжкі місяці проведені в боях в окопах під Бахмутом, він теж писав на фб:

«Що можу сказати загалом про минулі три місяці на нулі, під Бахмутом? Було до дідька важко! Холод, сирість, тумани, сніг, болото - це те з чим воюєш в першу чергу... це те, що виснажує, в першу чергу морально... а ще буду до кінця життя ненавидіти посадки і не прибрані почорнілі соняшники... В цих довбаних посадках загинуло багато чудових людей яких мав честь знати. ...надто багато. Завжди коробить коли кажуть "у нас втрати незначні/невеликі". У нас не буває малих втрат. Кожна втрата болить і це виміряти не можливо. Ніяк...».

Після Бахмута підрозділ Романа відвели на ротацію, його самого на короткий час поклали в госпіталь. У травні "Корсар" повернувся на фронт.

А вже 13 червня 2023 р. в районі Бахмута Роман Чорномаз загинув... В МТЛБ, у якому він їхав з побратимами, влучила ворожа ракета... Тоді загинуло семеро українських воїнів. Те, що серед загиблих Роман зрозуміли по снайперській гвинтівці, яку він тримав у руках, але оскільки тіло обгоріло, ще два місяці довелося чекати на результат аналізу днк.

Поховали Романа Чорномаза 31 серпня 2023 р. на Алеї Героїв кладовища "Софіївська Слобідка" в Умані.

В Романа залишились мама і сестра.

Вічна пам'ять і шана Герою України!