* * * * * * *

Близько опівночі 18.02 я прибув на Майдан з боку зупинки 18-го і відразу, обійшов сцену зі сторони Головпоштамту, біля пам’ятнику засновникам Києва побачив людей зі щитами, які стояли в шерензі, обличчям до правоохоронців.

Це була шеренга захисників Майдану. Тут все горіло, була стіна вогню та полум’я.

Я не встиг підійти до шеренги 2-3 метри, як біля моєї правої ноги розірвалась світлошумова граната, ймовірно начинена різними залізячками. Граната вилетіла зі стіни вогню, пролетіла над мітингувальниками і біля мене розірвалась Хірурги, коли оперували, то вийняли з ноги клапан від гранати і більше 20 шматків різного залізяччя та камінців.

Від вибуху я не впав, відчув сильний опік, ну і маленьку контузію. Штани були пошматовані. З ноги текла кров. Я подивився і зрозумів, що треба перев’язатись. Була велика крововтрата.

Не пізніше ніж за хвилину я пошкандибав до будівлі Профспілок. Там бачив багато поранених, виносили також вбитих майданівців. Хтось допоміг мені піднятись на другий поверх. Як виявилось, на другому перев’язували важкопоранених, тому я піднявся на третій. Довго чекав своєї черги на перев’язку, всі були зайняті важкопораненими. Мене нашвидкоруч перебинтували ногу дівчата, які може навіть і не медики. Мені здалось, що ноги у важкому стані, думав вже звідти їхати. Але, вийшовши з Будинку, подивися у бік, почув, що казали з трибуни і зрозумів, що ситуація серйозна.

Я бачив правоохоронців зі сторони Європейської площі, багато їх було на горі біля Жовтневого палацу.

Ще від Будинку Профспілок я побачив водомет на вулиці Інститутській. Я повернувся до шеренги.

На нас були газові атаки і газ був більш серйозний, ніж місяць тому на вулиці Грушевського. Я змушений був одягнути противогаз. Почував себе кволо: від вибухової травми ноги втратив багато крові, здоров’я було виснажене, бо і ночував на Майдані через ніч.

Я бачив, що біля людей, які стояли в шерензі, час від часу вибухали гранати. З нами стояв такий молодий хлопець, то мені сказали, коли мене перев’язували,що його вбило вибухом гранати,. Наймолодший серед всіх вбитих в ту ніч.

В мене не було свого щита, тому я підміняв інших в шерензі. Було дуже виснажливо їх тримати. Ми чергувались і по черзі відходили на 10-15 метрів відпочивати.

Ще запам’ятав, що в районі пам’ятника сиділа дівчина і не боялась. Спокійно собі сиділа. Біля неї розривались гранати, а вона на них не звертала уваги. Це нас всіх морально надихало.

Потім почав спускатись водомет. Як ми не намагались його стримати, але він зміг погасити полум’я настільки, що правоохоронці змогли пройти. Моментально вони сформували черепаху і почалась атака.

Коли вони до нас добігли, хлопців, які стояли тут в шерензі, а вони були молоді, юні, зовсім молоді, збили. Моментально поклали просто в одну мить. Я тоді стояв в шерензі, але без щита. Я не впав, залишився стояти. Мене намагались збити ногами, дубинками били по верхній частині тіла і по голові, залишились вм'ятини на касці. Правоохоронці лупили щитами, лупили кийками, лупили всім чим можна. Вся верхня частина мого тіла була суцільно чорна.

Вони побігли далі. Я весь час дивився тільки вперед. Мені здається, що вони не встигли всі пробігти повз до нас. Тоді мені як мінімум одна куля встигла потрапити в скроню.

Якраз перед тим була сильна газова атака. Я був в протигазі та з щільно надітою каскою. І я ще не встиг зняти протигаз, як куля прилетіла в скроню. Мені залило обличчя кров’ю, я нічого не бачив, намагався просто наосліп махати руками. Я тільки зрозумів, що по мені стріляє один або більше стрілець. Тоді в тіло потрапила щонайменше ще одна куля.

Кожен з правоохоронців, що пробігав повз, мінімум по одному разу вдаряв мене і біг далі. Один правоохоронець зупинився поряд на кілька секунд. Я схопився за його щит. Він по моїй правій руці вдарив кийком, в той момент зламався палець і тріснула обручка. Підбіг другий. Він намагався бити ногами і повалити мене. Я схопив його за ногу, він впав. Якраз підбігли два майданівці, схопили його за ноги і потягли в бік сцени.

Після того я на секунди 2-3 втратив свідомість. Але не встиг впасти, можливо, хтось підтримав, щоб не впав.

Після кінця атаки вперше розвернувся назад і дуже здивувався, що майже не залишилось людей. Максимум двоє-троє хлопців ховалось за пам’ятником-фонтаном зі щитами.

Я трохи попустив каску, противогаз опустив на шию. Побачив поряд два щити. Вирішив підійти, щоб взяти собі для захисту міліцейський щит. Тоді я побачив, що в мене щось летіло. Якесь чорне тіло і щось таке “бабах”. Я був настільки побитий, що не міг підняти щит, щоб закрити голову від цього. Відчув сильний удар, на кілька секунд втратив свідомість. Не зрозумів, що зі мною таке. Прийшов до тями. Зрозумів, що я живий. Я подумав, що це прилетіла каменюка. Відчув щось на обличчі.

Я не зрозумів, що зі мною. Навколо продовжували рватись світлошумові гранати. Я єдине, що розумів - не можна впасти. Щоб це не принесло правоохоронцям радості.

Неподалік було пару майданівців. Я повернувся до цих хлопців, хотів щось сказати, але зрозумів, що не можу нічого сказати. Щось з обличчям. Покликав одного з них до себе, втрачаючи свідомість. Він витріщив на мене очі. Єдине, що я зміг якось сказати йому “давай тут станемо зі щитами, щоб не дуже відступати”.

Він сказав, що мені треба до лікаря. Мене повели до Будинку Профспілок. В голові був повний туман. Всі довкола казали, що будівля горить, я якось зайшов на 2 поверх. Мене хтось схопив за шкибарки і забрав з Будинку Профспілок. Вивели аж на Костьольну. Там витягли кулю з мого обличчя, перев’язали, запхали в якусь машину і повезли в Михайлівський собор, де вже зашивали обличчя.