Як це було... На Майдан прибули ми у складі "Львівської сотні" 19 лютого 2014. Про те, як добиралися, вважаю, не потрібно описувати, але кілька слів варто сказати. Довезли нас до Києва до окружної, дальше мали по 10 чол. бусиками довозити до Майдану, але трапилось так, що під`їхав автобус Неаполь-Київ і водій з помічником (волиняни) погодились нас довезти поближче.

Ми вийшли біля Цуму, а дальше, вишикувавшись в колону по три, пішком на Майдан. При вході лежала куча монтажних касок і по ходу вдівали на голови і йшли в центр площі. Горів будинок профспілок, на барикадах була горстка хлопців, чоловік може 200-250, беркут стояв зовсім близько, зі сцени об'явили, що прибула львівська сотня. Часу на те, щоб ще регіструватися, фактично не було, ми зразу підходили  на поміч до втомлених, можна навіть сказати зневірених, хлопців. Вони від тої радості, що поспіла поміч, плакали, і ми теж.

Беркут відійшов на безпечну відстань. День пройшов більш-менш нормально. Кололи бруківку, робили факела і т.д. На ніч перепочити ми, в складі 7 чол. вирішили піти в музичну академію. Там була і столова, медпункт, там на ковриках вмостились вирівняти спини. Десь о 2 ночі вскочили від стукіту по бочках, вибігли, ну ніби все гаразд, але так вже й залишились на барикаді.

Зранку беркут почав кидати коктелі на академію, було чути поодинокі постріли з карабіну. Коктелі, дякуючи богу, у вікна не попадали. Я знаходився у білій касці біля спаленого автобуса внизу. Зверху стояв молодий хлопчина, якому я подавав необхідне (бруківку).

За якусь мить почув автоматну чергу і одиночні постріли з автомата, беркут почав тікати, хлопчина крикнув "вперед" і подав мені руку, за секунду я вже був наверху біля автобуса, схопив фанерного щита, якийсь огризок ручки від лопати, і побігли.

Коли опинились під мостом над Інститутською, я зрозумів, що біжить ніким не керований натовп людей. Я скомандував, щоб формували шеренгу і тримали відстань безпечну, даючи можливість відходу "беркуту". Так ми дійшли почті до кута готелю "Україна", де я знову крикнув: "Стояти!", бо чомусь передбачив, що з тої частини готелю може бути снайпер.

За якусь секунду ще один постріл, падає чоловік з тої п`ятірки, що знаходився праворуч. Це вже був постріл з готелю, як я передбачав. (Як встановило слідство, з готелю "Україна" в бік протестувальників ніхто не стріляв - прим. ред.)

Ми зірвались з місця і кинулись відтягувати потерпілих, тоді по нас було відкрито автоматну чергу, кулі свистіли, осколки від бруківки, падало гілля, виривало куски деревини зі стовбурів... Я підбіг до цього першого і взяв за комір куртки (це була замшева куртка світлокоричневого кольору з утепленим коміром), лице було сіре, як цемент і відірвати його від землі я не міг, бо куртка задиралась до гори, а він був, як бетон важкий.

Підскочило ще двох і взяли за руки, так ми його волочимо. В цього, що був від мене ліворуч, був метелевий щит. Постріл карабіна, у щиті дірка - він живий, я живий, праворуч- живий, я не знаю, яким чином куля минула нас троїх.

Бачу, щось летить, кричу: «Граната!» і притискаю щита до землі, вибух, нічого не видно, з очей потекли сльози, в роті, хоча мав я распіратор, але вже сутки не міняні фільтра, печія, ми тягнемо, за мить відчув, як запекло ліву ногу і вона підкосилась, я випустив з руки комір того чоловіка, але ми вже були за рогом готелю і підбігли інші, там того другого чоловіка теж витягували інші хлопці, я, шкутильгаючи, закинув фанеру на плечі зі всіма іншими, пішли вниз. Потім, вже будучи в дома, проглядав відеозйомку тривалістю десь 40 хв. там на перших хвилинах видно, як ми повертаємось, а вже на 7 хв. ми, тобто,я чомусь сам сиджу, а тих п`ятеро під деревом, ну це монтаж повний, хоча булоб добре, як би вони воскресли…

Проходячи, як іде дорога до готелю на стоянку, мене перепинила молоденька медсестричка з таким же медбратом. Спитали, чи не поранений, я підтягнув штанину, вони там щось пошпортались, щось вона взяла у салфетку, потім у кульочок і до себе в сумочку, залили перекисем, перетягнули бинтом і сказали звернутись у медпункт. Я пішов у музакадемію, бо знав, що він там є. Там, прямо у залі на першому поверсі я ліг на кушетку, чув, як ввели укол, другий вже вводили, як у гуму, обробили рану. Сказали відкрити рота, медсестра салфеткою протерла рот, салфетка була червона, тоді з якогось балончика мені промили рот і очі. Я вийшов, обійшов навколо фонтану і чую, що мені набухають очі і губи. Вернувся назад. Провели вже в середину справа, там ввели укол у вену і деякий час був під наглядом. Потім на годину я вирубався (заснув).

Прокинувшись, лікарі спитали про самопочуття, все добре, я пішов на Інститутську. Там під тим деревом вже була барикада, під мостом теж, ще одна була метрів 5 вище. Біля цього дерева на тій барикаді я прочергував до ранку, проводячи інструктаж хлопцям, які міняли інших. Був випадок, коли прийшли міняти людей зовсім молоді хлопці 17-19 років не більше, і, як то молоде, на барикаду, ще на носочки, а що там дальше, я їх насварив, вишикував у колону по одному і звів до блокпосту, вниз до першої барикади, там насварив старшого, хто пропускав, щоб більше таких юних туди не пропускали.

Не знаю я ні фамілій тих побратимів, що загинули, тільки снився тричі цей другий, казав, що він живий і у лікарні. Я питав його чого вони рвонули до цого дерева, я ж вам кричав не йти туди, а він мені каже, що вони не чули.

Мучило мене все це довго, і 2 травня я з дружиною подався на вихідні до Києва. Проходячи під мостом, де стоїть барикада, я привітався, відповіли, як має бути і зробивши кілька кроків, мене перепиняють: "Перепрошую." Я зупинився, підійшов хлопчина і спитав, чи було не був я тут 20.02? Я сказав, що так.. «Ви пан Михайло?» Відповів, що так, хлопець плаче, ви мене не пам`ятаєте, ви ще мене сварили за молодих хлопців, але я мав пов`язку на лиці. По лиці я не міг впізнати, а зі слів так. Ми заплакали, разом обнявшись.

Далі дерева всі обмотані різними плакатами, фотографіями, притулив руку, а вона втоплюється, бо не має там куска деревини, дальше дерево і ще не розібрана, а так на кучу згорнена барикада. Там помолився...

Вперше спогади Михайла Хоміка були опубліковані 20 жовтня 2014 на фб-сторінці спільноти "Майдан 18-20 лютого. Як все було".