Skip to main content

Дмитро Лінько

Спогади учасника Майдану про розгін "мирної ходи" 18 лютого і ніч штурму Майдану.

Учасник Революції Гідності, громадський активіст Дмитро Лінько.

Разом з другом у 2011 р. в Каїрі приймав участь у протестах проти президента Єгипту Хосні Мубарака. В червні 2013-го був учасником масових акцій протесту в Стамбулі на площі Таксім, направлених проти прем'єр-міністра Реджепа Ердогана.

З перших днів Дмитро приймав участь у протестах на Майдані. Після подій 1 грудня 2013 р. під Адміністрацією Президента разом з іншими активістами, які штурмували на бульдозері силовиків на Банковій, був оголошений в розшук. Належав до Сотні Ісуса Христа, бійці якої брали активну участь в подіях на вул. Грушевського в січні 2014-го та на вул. Інститутській в лютому.

Захищав барикади під час ночі штурму Майдану з 18 на 19 лютого 2014.

З початком війни воював на сході. Спочатку в складі батальйону «Азов», пізніше у складі батальйону «Шахтарськ». Брав участь у звільненні Маріуполя, в боях за Піски, Мар'їнку, Іловайськ.

Після розформування батальйону «Шахтарськ» став командиром новоствореного батальйону «Свята Марія», який було створено на основі підрозділів «Шахтарську» та «Азова».

Член Радикальної партії Олега Ляшка, у 2014-му був обраний депутатом ВР від цієї партії. В грудні 2020 обраний заступником голови Кіровоградської обласної ради.


* * * * *

Багато хто ще не зрозумів, що сталося і що відбувається. Український народ камінням, коктейлями, палицями і кількома стволами вогнепальної зброї переміг озброєну армію внутрішньої окупації. З спрйозною зброєю ми переможемо будь кого!

Розповім по порядку те, що бачив. Починалось все з "мирного наступу" 18 лютого. На самий початок ми не встигли бо довго підїзжали зі свого "схрону". коли приїхали вже від знайомого дізнались, що в урядовому кварталі годину як стріляють.

Я не знаю і не буду стверджувати, що це було сплановано спеціально, але це була жахлива тактична помилка розводити натовп по всіх вулицях і відводити в Маріїнку звідки люди не змогли відступити, бо тил з іншого боку. Всім було зрозуміло, що така концентрація людей і мусорів призведе до сутичок. Сутички спалахнули одразу в декількох місцях і люди не знали хто і де бється. Коли розгорілись справжні протистояння, взяли офіс ПР і т.д. депутати кудись позникали. Зникли більшість командирів, координації не було, ніхто не знав що відбувається на сусідній вулиці. Народ просто відбивався від міліцейських атак де бачив.

І потім почалось настрашніше. Мусора почали відрізати групи протестуючих один від одного, сталося це і на Шовковичній. Нам пощастило залишитись на частині Інститутській, яка йшла до Майдану. Іншу частину де було не так багато людей гнали аж до Арсенальної. Багато людей не місцевих просто не знали куди тікати. Мусора реально відстрілювали людей по дворах - ніхто не знає скільки там реально полягло, бо потім наших не було наших ще кілька днів.

Потім лягаві пішли у наступ через двори в бік протестувальникам, прорвали парк між Шовковичною і Інститутською, там якраз зводили барикади але не встигли. Ми стримували наступ як могли на Інститутській, але менти почали застосовувати гранати з серйозним розносом і почалось серйозні жертви. Поки ми відтягнули пораненого почалась масова панічна втеча. Ніякі спроби зупинити людей не вдавались.

Люди давили один одного. На першій барикаді біля метро Хрещатик сталась справжня мясорубка коли люди по головах один одного намагались перелізти її, а тих хто не встиг добили менти. Відбитися на барикаді не вдалось. Як виявилось два місяці підготовки були до дупи. Вахтери, які стояли до цього повтікали, коктейлів було багато але кидати їх було ніком, все досталось мусорам. Менти почали обходити зверху. Стріляли бойовими, не кажучи вже про гумові якими просто поливали. Відступ продовжувався донизу.
Що в цей час відбувалось на Грушевського я не знаю бо не був там, але там теж прорвались.

Коли менти взяли верхній плацдарм і захопили Жовтневий їх стало видно зі сцени. Там почалась паніка. Крики "тримайте зверху, всі наверх до Жовтневого" і т.д. Але який наверх, з чим? Якщо навіть камінням чи коктейлем не докинеш? Коли менти захопили місток, у багатьох почався відчай, що їх не зупинити. Сердце калатало, коли на сцені почали читати "Отче наш" у декого покотились сльози - майдан розженуть, сотні помруть, інших пересаджають. Захопивши останню барикаду менти зупинились. Почалось коротке затишшя. Під прикриттям героїв зі щитами, люди встигли обладнати невеличкі барикади прямо на початку Майдану.

Ми втомлені і пошарпані відійшли дихнути повітря і перевести дух. Я навіть не думав, що колись буду радіти кожній зустрічі старих знайомих з вітанням: "Ти живий!" Всі старі образи та непорозуміння забуваються в одну хвилину, стають неважливими...

Дмитро Лінько (третій зліва) з побратимами на Майдані. Фото з фб-сторінки Д. Лінька.

Коли вже стемніло з боку європейської підтягнулось кілька БТРів. Де був в цей момент "кулявлоб" не знаю, але щоб отримати кулю в лоб був дуже підходящий момент. Ніхто не знав чи почнуть стріляти з кулеметів, які були на бетерах, але відчуття кінця було близько. Масла у вогонь підкинув якийсь кіпішний сотник у пафосному камуфляжі, який почав розповідати у мегафон про кулемети калібру 14,5, які пробивають трьох людей підряд і т.д. Народ ще сильніше не перелякався, але навіщо була ця промова не зрозуміло. Ще кілька хвилин сотник побігав вздовж барикади з вимогою не провокувати і нічого не кидати в ментів. Коли бетери ввімкнули прожектори і завелись його як вітром знесло. 

Коли в барикаду врізався перший бтр людей на барикаді відкинуло на кілька метрів. Слава Богу, що коктейлі влучали прицільно і дуже скоро він зайнявся дуже швидко. Ми навіть не підпалювали пляшки, а просто закидували їх на броню. Як підпалили другий бтр я не бачив, помітив лише його сгорівшу тушу.

БТРи штурмують барикади Майдану ввечері 18 лютого 2014. Відео: Зелений Хрумкт.


Майданівці підпали БТР, який намагався штурмувати барикаду ввечері 18 лютого 2014. Відео: Euroradio Live.


Якраз в цей час менти почали тіснити зверху з Інститутської. Зі сходів від Жовтенвого палацу взагалі майже не було ніякого прикриття. Люди змогли змонтувати бронсбойт і поливали лягавих водою але вверх вона била не сильно. Головною метою ментів було відрізати протестувальників від будинку, де "Сбербанк Росії" знаходиться (забув як він називається). І їм це вдалось. Коктейлів було багато, але їх просто нікому було кидати і до того ж наверх їх було просто не закинути. Менти їх потім захопили і почали закидувати намети, які стояли на дорозі. 
Хлопці за однією з колон продовжували поливати водою, на заклики відступити вони не реагували. В якийсь момент місце звідки поливали водою накрило одразу кілька гранат. Менти швидко спустились вниз і змоги перевірити чи відбігли хлопці, чи вони поранені, чи вже загинули не було. Я дуже сподіваюсь, що вони вижили!

Менти почали підпалювати намети і останню барикаду на Хрещатику з боку Європейської довелось залишити. Прикриття не залишилось, відбиватись і кидати коктейлі доводилось на відкритому просторі за 20 метрів від озброєних силовиків.

Майданівці, серед яких і автор спогадів, обороняють барикаду біля Будинку Профспілок. Фото: Обозреватель.


З Інститутської в цей час спускались водомети і важка техніка, підпалити її так само легко як БТРи довгий час не вдавалось. 
Ми перемістились під єдиний закуток, за яким можна було заховатись і відбиватись - за високим парапетом за пам'ятником засновникам Києва. Сил у народу просто не залишалось, жінки і простий народ в кількох метрах просто стояли і плакали. До цього моменту я вже настільки потягнув праву руку, що ледве міг щось кинути метрів на 15.

І в цей час стався переломний момент. В найкритичніший момент то там тут невідомі герої почали відстрілюватись.

Коли чергова "черепашка" беркуту підступала і зупинити її не вдавалось (хлопець який висунувся, щоб жбурнути каменюку впав на місці мертвий) з'явилось двоє хлопців і випустили чергу одиночними з "Сайги" під аплодисменти і радісні вигуки оточуючих. Беркут відступив.

Так само ситуацію врятував інший хлопець з пістолетом, коли стіна зі щитів протестувальників просто сипалась від кількості поранених. Менти зрозуміли, що відстріл Майдану без відповіді не вдасться і зупинились.

Це був переломний момент. Режим Януковича пав. За наступні два дня мусора просунулись ще метрів на 20-ть, ще дуже багато людей загинуло але перша перемога в новій війні була здобута.
Виснажені, грязні і голодні ми відступили в тил. По дорозі два хлопці йшли поранені з поля бою і віддали нам свої залізні шоломи. Бронежилети ми знайшли тільки через два дні...

Далі буде.

Дмитро Лінько.
Сотня Ісуса Христа.


Спогади були опубліковані 02.03.2014 на особистій фб-сторінці автора.

При передруку даної статті обов'язково давати посилання на сайт Цифрового Архіву Майдану, як джерело. Велике прохання ставити гіперпосилання не нижче третього абзацу.