"Не дай зачерствіти серцю, бо тоді помре у тобі людина..."

Автор: Олена Чебелюк

    Богдан Сольчаник був непересічною постаттю: фаховим істориком, соціологом, викладачем Українського Католицького Університету. Активним громадським діячем, а також гідом, що разом із туристами багато подорожував Україною, поширюючи любов до своєї землі та її історії.

Народився 25 липня 1985 року у місті Старий Самбір Львівської області, мешкав у Львові. 

З дитинства Богдан вирізнявся серед однолітків гострим розумом і непересічним інтелектом. Більш за все у школі любив історію, дуже багато читав. Був неодноразовим переможцем всеукраїнських олімпіад з історії.

У 2002 р. вступає на історичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. Після бакалаврату, у 2006-му, Богдан продовжує своє навчання у Міждисциплінарному центрі магістерських програм з соціології та культурології при ЛНУ ім. І. Франка на програмі з соціології.

Як дослідник, він особливо цікавився проблематикою пострадянської ідентичності, інтерпретацією різних етапів радянської історії, стратегіями і практиками людей в інституційних рамках Радянського союзу. Написав і захистив роботу, присвячену особливостям поведінки людини пострадянської (Homo Sovieticus). У 2008 р. він здобуває диплом магістра соціології.

Професор кафедри соціології Наталія Черниш так згадувала про колишнього студента і колегу Богдана Сольчаника: «Коли він прийшов до нас, ми не підказували йому, яку тему обрати для дослідження, він не просив у нас поради, не просив списку тем. Він прийшов і сказав мені: «Я хочу писати про те, чому наша Україна є в такому жалюгідному стані, що є причиною того, що країна з такою багатою історією, такими родючими землями, таким кліматом опинилася в числі найбідніших у Європі». Він сказав, що, очевидно, звинувачувати владу можна, але це надто легкий шлях. Він хотів зрозуміти, чому ми дозволяємо владі таке з нами робити.

Перший розділ його роботи називався «Гомо совєтікус», тобто людина радянська, а другий – «Гомо постсовєтікус». Він пояснював, як ми виросли з людини радянської і перетворились на людину пострадянську з тими всіма її рисами, комплексами і сподіваннями на державу, патерналізмом, пасивністю. Уявляєте, як зразу була окреслена його наукова постава. Він зробив колосально цікаве дослідження, тому що третій її розділ був присвячений тому, як знайти і виміряти ті якості пострадянської людини, які заважають нам збудувати державу нашої гордості і слави».

Навчання в університеті Богдан поєднує з участю в програмі МІГуС (Міжінституційні Індивідуальні Гуманітарні Студії) – ініціативі, яка об’єднала Львівський національний університет ім. Івана Франка, Український Католицький Університет та Варшавський Університет, і дозволяла своїм учасникам вільно слухати курси за межами навчальної програми, а головне – не замикатися в своїх дослідженнях в межах одного дисциплінарного поля.

З 2008 по 2012 року Богдан навчається на PhD-програмі у Вищій школі соціальних наук (Graduate School for Social Research) при Польській академії наук у Варшаві. Під керівництвом професора, директора Інституту філософії та соціології ПАН Анджея Рихарда він готує до захисту дисертацію "Виборчі практики в малому західноукраїнському місті 1965-2006 роки". Останній рік Богдан поєднує наукову роботу з викладанням в Українському католицькому університеті і з роботою в команді проекту швейцарського університету Сент-Галлена "Регіон, нація та інше: iнтердисциплінарне та міжкультурне переосмислення України".

Богдан був кількаразовим стипендіатом Міністерства національної освіти Республіки Польща та варшавської фундації "Academia Artes Liberales", учасником низки конференцій, літніх шкіл та навчальних сесій в Україні, Польщі та Литві, а також співорганізатором Лаврівської літньої школи для студентів програми МІГуС.

Богдан був активним учасником Помаранчевої революції, стає одним з активістів громадянської кампанії «ПОРА». Влітку 2013-го у Львові організовує акції солідарності з мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського свавілля. Від самого початку був активістом Євромайдану у Львові та Києві. Не зважаючи, на свою активну громадську діяльність, не належав до жодної політичної партії.

Найчастіше його можна було побачити у бібліотеці, за книжками. Богдан любив мандри, часто бував у горах, куди їздив разом із товаришами з Пласту. Працював гідом у туристичній фірмі "Відвідай". Про Богдана-екскурсовода написав добрі спогади його колега Микола Майданський. Богдан був багатогранною особистістю з різносторонніми зацікавленнями, брав участь у КВК і самоврядуванні, грав у футбол.

Також Богдан потайки писав вірші, у яких відображені його почуття до коханої дівчини, розчарування наслідками Помаранчевої революції, роздуми про світ і сьогодення. Важлива частинка глибокої душі Богдана. Одна із поезій Богдана «Де моя Революція» поруч з його портретом написана на стіні старого трамвайного депо  на вул. Героїв Майдану.

🕮 Після загибелі Богдана друзі видали збірку його поезій під назвою «Кухні мого покоління».

* * * * *

Богдан з перших днів підтримав Євромайдан. 22 листопада 2013 р. очолив кількатисячну колону львівських студентів, які ходою через центр міста пройшли від ОДА до університету ім. Івана Франка. Вперше Богдан поїхав до Києва 24 листопада, де перебував до вечора 29-го листопада. І дуже переживав через те, що не був у ніч побиття студентів, щоб захистити їх.

На київському та львівському Майданах Богдан Сольчаник бував часто. Організовував пікети під судами, де незаконно позбавляли прав автомайданівців. Він був першим, хто рішуче закликав до мирного захоплення облдержадміністрації у Львові. Тоді на його клич із мегафона відгукнулися тисячі. Власне, саме Богдан із мегафоном у руках одним з перших зайшов у будівлю адміністрації на вул. Винниченка.

18 лютого 2014-го Богдан побачивши, що відбувається на Майдані, одразу ж вирішує їхати до Києва. Його близький друг Олександр Неберикут згадує про їхню останню розмову:

«По обіді 19 лютого ми зустрілися в приміщенні громадської організації, в центрі Львова. Всі мали гнітючий настрій, візуальним вираженням якого був охоплений полум’ям і густим димом почорнілий Будинок профспілок у Києві. На якийсь час забулися в інтернеті, нервово спостерігаючи за стрімами з Майдану і метушливо споживаючи тривожні повідомлення в соцмережах про підготовку нового штурму... 

Богдан відсунувся від комп’ютера і ніби між іншим, дивлячись поперед себе, сказав: «Я їду на Майдан». Знову тиша, всі вдали, що не почули. Далі: «Ти ж розумієш, що тебе можуть вбити?»

– «Не перебільшуйте, ймовірність дуже мала», – з ледь помітною посмішкою відповів Богдан.

І навздогін, з питальною інтонацією додав: «Зрештою, це не найгірша смерть?».

19 лютого він ще провів в університеті пари, ввечері поїхав. Це була його четверта поїздка на Майдан.

Зранку 20 лютого Богдан тримав оборону біля спаленого автобусу перед стелою на Майдані Незалежності. На відео (07:42) зафіксовано, як він кидає "коктейль Молотова" в бік беркутівців (на правому фланзі, позаду автобуса).

Після того, як силовики раптово почали відходити з Майдану, Богдан одним із перших біжить навздогін. В цей час до нього ще встиг дозвонитись молодший брат Степан. "Я – на передовій! Ідемо в наступ!" – це були останні слова, які він почув від Богдана.

Вже через декілька хвилин після відступу силовиків, передова група майданівців, серед яких був і Богдан, проривається на  Інститутську, минає барикаду під пішохідним мостом. На тротуарі і посеред проїжджої частини дороги протестувальники присідають, прикриваючись щитами. Хтось із побратимів ліворуч тягне великі сміттєві баки. В цей час на верхньому майданчику біля Жовтневого палацу з’являється спецрота київського полку міліції особливого призначення «Беркут» у чорній формі з жовтими пов’язками на рукавах, озброєна автоматами АКМС (калібру 7.62×39 мм). Через кілька хвилин вони відкрили вогонь по групі протестувальників на Інститутській.

 О 9:08 Богдан отримав смертельне наскрізне вогнепальне поранення шиї на пішохідному переході навпроти готелю "Україна". Побратими принесли його на Майдан Незалежності, але врятувати Богдана не вдалося. Його серце зупинилося о 9:12...

Слідством встановлено, що Богдан був вбитий членами спецроти київського полку міліції особливого призначення «Беркут»; безпосередньо у вбивстві підозрюється боєць спецроти Павло Аброськін (27.06.1989 р. н. / фото, відео - міліціонер-альпініст третього штурмового взводу спецроти, сержант міліції. Перебував під вартою з квітня 2014. Виданий 29 грудня 2019 р. самопроголошеним «Л/ДНР» в межах обміну полоненими. Перебуває у розшуку. 18 жовтня 2023 р. Святошинським райсудом м. Києва заочно засуджений до 15 років позбавлення волі).

Вічна пам'ять і слава Герою України!