Спецрота київського полку міліції особливого призначення "Беркут" веде вогонь по майданівцях з майданчика перед Жовтневим палацом. В руках автомати АКМС 7.62×39 мм.

На початку відео видно швидкий відступ бійців ВВ (заблокованих в Жовтневому палаці першою хвилею наступу майданівців). На передньому плані снайпер готується до стрільби користуючись вказівками двох ВВ-шників.

Члени "чорної" спецроти прикривають відступ та евакуацію вбитого о 9:15 бійця спецроти старшого сержанта міліції Симисюка М. М. (вогнепальне поранення, картеч). 00:28 - тіло Симисюка кладуть на землю, щоб змінити носильників (самого тіла не видно через барикаду з мішків, що закриває огляд).

Спецрота київського полку міліції особливого призначення "Беркут" відступає з-під Жовтневого палацу пішохідною доріжкою до барикади на вул. Інститутській навпроти верхнього виходу станції метро "Хрещатик".

На передньому плані на землі лежить спецпризначенець і дивиться у приціл снайперської гвинтівки. Беркутівець у синьому плямистому міському камуфляжі з автоматом - підполковник міліції О. Янішевський (заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут»).

* * * * *

Інтерв'ю з автором цього дуже важливого відео Ігорем Захаренком опубліковане на сайті "Радіо Свобода" 20.02.2015:

 Люди в чорних одностроях стріляють з рушниці по протестувальниках на Інститутській вулиці у Києві. Снайпер лежить на схилах Маріїнського парку. Ці кадри показали українські та світові телеканали. Їх передав Радіо Свобода директор турагенції і автор телепрограми про подорожі Ігор Захаренко, що опинився в епіцентрі протистояння майже випадково. Він брав участь у протестах на Майдані, а також був фіксером для французьких журналістів – допомагав, консультував, домовлявся про зустрічі.

«Вночі і ввечері я був тут, в тилу, (на Інститутській – ред.), де передавав інформацію на сцену – смс-ки писав, а вдень ми їхали і були з того боку», – згадує активіст.

20 лютого Захаренко приїхав до своїх підопічних у готель «Україна», але ті затримувались.

«І тут усе почалося. Я побачив, як «Беркут» починає тікати, як усі ці машини їдуть, – говорить він. – От вони біжать вгору, і я побачив, що наші хлопці також біжать вгору. Я взяв фотоапарат і почав знімати, якраз коли був наступ, коли стріляли по наших хлопцях».

«Це – як варити суп»

Пізніше це довго снилось йому, зізнається Захаренко. Перестало – тільки коли почав їздити як волонтер на Схід, каже: там набагато страшніше, і водночас спокійніше – після спілкування із військовими зникло хвилювання, «що ворог піде далі».

«Тут найстрашніше – це, мабуть, сидіти перед телевізором. Те саме, що було на Майдані. Розумієте, коли 18-го ми цю ніч пережили, коли 19-те, 20-те число. Тут не було страшно. Тут навіть азарт якийсь був, і була ота, знаєте, причетність до того, що ми робимо історію», – каже активіст.

У багатьох країнах світу були десятиліття, сотні років боротьби, для України це – лише початок, вважає Ігор Захаренко: «Зовсім нещодавно один товариш на Сході сказав: знаєш, це як варити суп. Коли оцей весь непотріб вилазить, треба його або зібрати і викинути, або воно само вийде. І що довше вариш, то менше залишається, але воно найбільш надійне. Зараз ця боротьба показала, хто є хто, ми побачили, хто є ворог, оця гідра, ця система, як вона не хоче йти. Я особисто і мої друзі…Я ні секундочки не вагаюся і не шкодую про те, що я робив».

Автор: Анастасія Москвичова