Оригінальний опис до відео: "20 січня біля 21-20 підчас атаки 5 виродків з "беркуту" змогли потрапити на арку входу на стадіон Динамо. На той момент там знаходилось 4 активістів, які не чекали такого повороту. В результаті: один з них встиг зістрибнути на дерево, що росте поруч та зміг врятуватися, наразі з ним все добре, другому повезло меньше - він чи впав, чи його зіштовхнув "беркут". Мені пощастило зустріти хлопця на якого той впав, він сам шукає і питає, що з ним сталося. Тортури над останніми двома во можете побачити самі. Одного після побиття тягнули без свідомості. Нажаль я не знаю як їх знімали зверху, але дуже сподіваюся, що не просто кидали униз (хоча судячи з дій "беркуту", нічого дивного в цьому б не було)".

20 січня 2014 р. бійцям "Беркуту", що піднялися на колонаду при вході на стадіон "Динамо", вдалося захопили двох майданівців - Володимира Цілицького і Михайла Нискогуза. Їх жорстоко били на колонаді, а далі продовжили катування вже внизу.

Винними, за даними слідства, є співробітники харківського «Беркуту»: Андрій Хандрикін (9.08.1979 р. н. / старший прапорщик міліції), Артем Войлоков та Владислав Мастега. У квітні 2017 р. Мастега та Войлоков втекли до Росії та отримали там громадянство.

Андрій Хандрикін у 2019 р. був виправданий і продовжував працювати в поліції. 21 грудня 2023 р. Київським апеляційним судом скасувано виправдувальний вирок А. Хандрикіну Дніпровського суду Києва від 30.08.2019 та засуджено його до 6 років позбавлення волі.

Детально з публікації у "Ґрати":

- "Ще одна справа про зіткнення на Грушевського, доведена до вироку, стосується подій 20 січня. Увечері того дня, під час вуличних зіткнень бійці «Беркуту» жорстоко побили гумовими кийками протестувальників, які піднялися на колонаду стадіону «Динамо». Це відбувалося на висоті кількох метрів, тому було добре видно присутнім і знято кількома камерами.

На відео зафіксовано, як четверо спецназівців близько хвилини б’ють двох учасників протесту, а потім стягують знерухомлені тіла з даху. У цей час учасники Майдану, обурені тим, що відбувається, намагаються перешкодити бійцям «Беркуту»: кричать на них, сліплять лазерами й кидають камінням.

Двох учасників протесту, які попалися спецназівцям на колонаді, звати Володимир Цілицький і Михайло Нискогуз — йому тоді було всього 17 років.

Після побиття їх затримали і пред’явили підозри в «масових заворушеннях». Суд відправив Цілицького під варту, а Нискогуза — під домашній арешт. Коли в силу вступив закон про амністію учасників Майдану, їхні справи закрили. І відкрили провадження через побиття Цілицького і Нискогуза щодо силовиків, які перевищили повноваження.

Слідчі Генпрокуратури підняли справи про «масові заворушення» і знайшли в них три протоколи допиту бійців харківської роти «Беркуту» Андрія Хандрикіна, Володимира Мастеги й Артема Войлокова. У них спецназівці повідомляють, що це вони затримували Цілицького й Нискогуза.

Влітку 2016 року прокурори оголосили їм підозри в побитті на колонаді. Суд помістив усіх трьох під домашній арешт, але через кілька місяців відпустив під особисте зобов’язання брати участь у слідчих діях.

У квітні 2017 року Мастега й Войлоков втекли до Росії. Звідти вони записали відеозвернення, в якому заявили, що зникли, оскільки не сподіваються на чесний розгляд справи, і перебувати в Україні їм небезпечно.

«Ми забезпечували громадський порядок, протидію радикалам, захищаючи життя, здоров’я й безпеку законослухняних громадян. Після перемоги так званої Революції Гідності ось уже протягом трьох років ми піддаємося кримінальному переслідуванню з боку різних державних органів і обдуреної частини населення», — кажуть на відео спецназівці-втікачі.

У результаті з трьох підозрюваних в Україні залишився лише Андрій Хандрикін, справу якого 2017 року почав розглядати Дніпровський районний суд Києва. Прокурори висунули йому звинувачення в тортурах, за які передбачено покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.

В обвинувальному акті йшлося, що ввечері 20 січня на даху колонади було щонайменше четверо протестувальників, двоє з яких кидали в силовиків «коктейлі Молотова». Хандрикін разом із Мастегою й Войлоковим побачили це й вирушили затримувати порушників. Помітивши спецназівців, протестувальники втекли вниз саморобною драбиною.

На даху залишилися тільки Цілицький і Нискогуз, які, за версією слідства, піднялися туди «для зручного й безпечного спостереження за тим, що відбувається, і не чинили протиправних дій». Тоді, як вважає обвинувачення, Хандрикін разом із двома колегами почали бити їх ногами й кийками. Після «придушення їхньої волі на реалізацію права на проведення мітингів» спецназівці підняли тіла своїх жертв і показали іншим силовикам внизу, які «почали схвально бити кийками по залізним щитам, демонструючи колективне бажання продовжити катування потерпілих».

Потім бійці «Беркуту» спустили затриманих вниз і повели їх до автозаку, а їхні колеги тим часом продовжували побиття.

«Я був не в змозі йти, мене наполовину волокли. Якщо спотикався й повисав на руках, піднімали не за плечі чи руки, а за ніс і губу. Обличчя було в крові, губа розірвана. Ще глумилися, запускали перцевий газ у штани. Це було дуже неприємно. На жаль, я на той час бачив тільки одним оком, друге заплило. Поглумилися, запхали в автозак. Погано розумів, голова боліла. Мені просто хотілося вижити в той момент», — згадував Володимир Цілицький у суді.

Другому затриманому Михайлу Нискогузу дісталося не менше. На суді він сказав, що його повалили на землю, роздягли догола, а один із силовиків завдав йому удар ножем у стегно, сказавши «це тобі за нашого брата, який зараз у комі». Нискогуз знепритомнів, але тут же прокинувся від різкого болю. Як виявилося, він був викликаний тим, що хтось розпилив йому газовий балончик на відкриту рану.

Спецназівці, які побили Нискогуза й Цілицького, на колонаді були в масках і шоломах, і потерпілі не змогли підтвердити, чи був серед них обвинувачений Хандрикін. Ніхто зі свідків на суді також не вказав на підсудного.

Єдиним доказом проти Хандрикіна був протокол його допиту зі справи про «масові заворушення», в якому він підтверджує, що затримував Цілицького й Нискогуза. Сам обвинувачений на суді заявив, що не був на колонаді того дня. Він сказав, що 24 січня 2014 року його покликав заступник командира роти й попросив підписати протокол допиту замість тих, хто насправді затримував учасників заворушень, оскільки їх не було на місці. Хандрикін сказав, що погодився поставити підпис, так як бачив, як «горіли заживо бійці внутрішніх військ, і люди, які кидали «коктейлі Молотова», повинні понести відповідальність».

Суддя Оксана Бірса, оцінюючи протокол допиту Хандрикіна зі справи про «масові заворушення», вирішила, що слідчий долучив його до провадження з порушенням Кримінально-процесуального кодексу. На її думку, на вилучення протоколу з іншої справи повинен був дати згоду слідчий суддя, чого зроблено не було. У зв’язку з цим Бірса визнала цей документ недопустимим доказом.

Суддя дійшла висновку, що причетність колишнього бійця «Беркуту» до побиття на колонаді не була доведена на процесі. 30 серпня 2019 року Бірса винесла Хандрикіну виправдувальний вирок. Активісти Євромайдану і друзі потерпілих, які були присутні під час оголошення, зустріли його невдоволеними вигуками і криками «ганьба».

Представники потерпілих і прокурор подали на вирок скарги. Зараз їх розглядає Київський апеляційний суд. 21 січня — у день шостих роковин подій на колонаді — прокурор подав доповнення до скарги. Він вказав, що в матеріалах справи немає аудіозаписів декількох засідань у справі Хандрикіна. Дізнавшись про це, судді відправили запит до Дніпровського районного суду з проханням надіслати відсутні матеріали. Якщо виявиться, що записи загублені, це може стати формальним приводом для скасування виправдувального вироку. У цьому випадку справу знову направлять до суду першої інстанції, і процес почнеться з нуля.

Зараз слухання відбуваються без потерпілих, в апеляції їх представляють адвокати. Поки тривало слідство й суди, Володимиру Нискогузу виповнилося 23. За цей час він встиг закінчити коледж, вступити до університету, відслужити в АТО й навіть обратися депутатом Львівської обласної ради від рідного Червонограда. Владислав Цілицький переїхав працювати до Польщі.

А в житті підсудного Андрія Хандрикіна мало що змінилося. Після розформування «Беркуту» він пройшов переатестацію в поліції і продовжує працювати в харківському батальйоні спецназу".