Автор: Олена Чебелюк

  Однією із найбільш актуальних і важливих тем, що пов’язані з Майданом, є питання про зниклих під час Революції Гідності людей.

Перша інформація про зниклих активістів почала з’являтися одразу після ночі розгону Майдану 30 листопада 2013. Члени новоствореної волонтерської організації «Євромайдан-SOS» того ж дня почали складати списки людей, про зникнення яких повідомлялось.

Багато повідомлень про зниклих майданівців з'явилось після початку жорсткого протистояння на Груші в січні 2014. На той час у Києві, одночасно з підконтрольними режиму силовиками, почали діяти банди «тітушок», які викрадали, калічили, а подекуди навіть вбивали людей. Найбільш резонансним став випадок викрадення і вбивства бандитами-тітушками, що діяли у тісній співпраці з «правоохоронцями», львів’янина Юрія Вербицького та викрадення відомого активіста Майдану Ігоря Луценка. Після затятих боїв на Грушевського поповзли чутки про зниклих закатованих протестувальників, яких брали в полон «беркутівці».

Так у своєму пості від 2 лютого 2014-го «Євромайдан-SOS» повідомляв, що продовжується пошук 36 осіб із різних міст України і що, починаючи з 16 січня, до них звернулись щодо пошуку 129 людей.

Інформація вже про сотні, а подекуди навіть тисячі загиблих і зниклих безвісти на Майдані почала з’являтися 18 лютого 2014-го після кривавих сутичок і жорстокого побиття учасників «мирної ходи» до Верховної Ради. В той день, ще до початку штурму Майдану (операція «Бумеранг»), в урядовому кварталі і Маріїнському парку загинули 11 осіб (Володимир Кіщук, Ігор Сердюк, Сергій Шаповал, Мазур Артем, Дідич Сергій, Андрій Корчак, Іван Наконечний, Анатолій Нечипоренко, Яків Зайко, Антоніна Дворянець і Зураб Хурція), сотні отримали поранення і травми різного ступеню тяжкості.

Чутки про сотні зникли набули особливого розголосу після ночі штурму Майдану з 18 на 19 лютого та кривавого розстрілу на Інститутській 20 лютого 2014.

В цей час у приватних розмовах, соцмережах та змі моментально поширювалося дуже багато неперевірених даних, часто звичайних чуток і страшних історій, які, переходячи з вуст у вуста, обростали подробицями і моторошними деталями.

У хаосі, який значною мірою панував тоді на Майдані, багато людей втратили зв’язок один з одним. Хтось втратив документи, телефон, особисті речі у спаленому Будинку Профспілок або знищених під час штурму наметах. Хтось опинився поранений у лікарні або на конспіративній квартирі. Тому родичі, знайомі, побратими-майданівці почали звертатися із численними проханнями знайти ту чи іншу людину.

Інформацію про зниклих збирали різні організації, зокрема Євромайдан-SOS, Координаційний центр Євромайдану, «Свідомо», безпосередньо волонтери на Майдані. Переважно там була дуже лаконічні дані: прізвище, ім’я і номер телефону.

Одразу після 20 лютого до пошуків цих людей долучаються активісти новоствореної волонтерської організації Пошукова ініціатива Майдану (ПІМ). Вони взяли усі зібрані на той час списки зниклих і методично почали працювати по кожній людині задля встановлення її місцезнаходження.

Пошукову ініціативу заснували четверо майданівців: Тарас Матвіїв, Тетяна Слободян, Микола Андрієвський і Вадим Яценюк, який невдовзі вступив до Нацгвардії і вирушив на Схід. Дещо пізніше до організації приєдналась Надія Другова, яка у складі журналістського бюро розслідувань «Свідомо» та ініціативи «Один з усіх» проробила величезну роботу по пошуку зниклих активістів до появи ПІМ.

  "Наші пошуки почалися з того, що матір зниклого на Майдані сина за останні копійки приїхала в Київ і волею провидіння ми випадково зустрілися. Вона почала нам розповідати, що син поїхав з дому і востаннє його бачили на Майдані. У нього лишилося 3-є дітей. – згадував співзасновник Пошукової ініціативи Тарас Матвіїв. (Через кілька років тіло цього чоловіка було знайдене і опізнане з допомогою аналізу ДНК. Його зникнення не було пов’язане з Майданом – прим. авт.)

На початку в нас було дуже багато інформації, що на Майдані було закатовано багатьох людей, про міфічні печі крематорію, про те, що скидали тіла в каналізацію у Маріїнці. Нашому колективу вдалося перевірити і спростувати усі ці чутки. Ми обшукали, мабуть, більш ніж половину Києва".

За словами Тетяни Слободян, після подій 18-20 лютого у зведеному списку було більше тисячі осіб, але вже через три тижні перелік скоротився приблизно до 200-т. На початку травня у ньому залишилось 113 прізвищ.

Більшість людей була знайдена живими, у список зниклих вони потрапили переважно випадково. Хтось лікувався за кордоном і повернувся. Хтось сам вийшов на волонтерів. З частиною вдалося встановити контакт через родичів або знайомих.

Чимало історій, з якими зіштовхнулися волонтери з Пошукової ініціативи, - це радше втечі з дому, ніж викрадення. Були випадки, коли майданівці не поверталися додому після 20 лютого, а залишалися в Києві або їхали ще кудись. При цьому вони часто втрачали телефон, тож їхні рідні не могли з ними зв'язатися і зверталися за допомогою до волонтерів.

Тарас Матвіїв розповів журналістам INSIDER історію про те, як шукали одного з майданівців - Миколу Д.:

- "Микола лежав у госпіталі в Будинку профспілок. У нього була прострелена гомілка. Після пожежі й евакуації зв’язок із ним обірвався: телефон згорів. Родичі вдарили на сполох, звернулись і в Пошукову ініціативу, і в міліцію. По Майдану розвішали оголошення.

А він любить погуляти. Він, виявляється, так і залишився на Майдані. А тут побачив, видно, оголошення по Майдану, що ми його шукаємо, й добрався додому електричками. Та я його нічого більше не питав. Він був напідпитку..."

Водночас часто бували випадки, коли поранені люди, яких розшукували, перебували у реанімаціях і лікарнях.

Зокрема, така історія трапилась з Ігорем Чернецьким - одним із сотників Самооборони. Зв'язок з ним зник у ніч з 18 на 19 лютого після поранення у ніч штурму Майдану. Телефон і рація Ігоря безлідно зникла, тож, не маючи змоги зв'язатись з Ігорем, представники Штабу і побратими почали його розшукувати. Знайшли його через декілька днів у реанімації однієї з київських лікарень.

  "Ми поставили собі за ціль знайти тих людей, хто не повернувся. Це питання справедливості, питання нашої моралі і пам’яті. Наскільки у нас вистачить гарту не забути про події Майдану і людей, які творили ці події.

На початку ми працювали як пошукові групи МНС. По гарячих слідах. На гарячу лінію нам телефонували очевидці, родичі і вказували можливі місця зникнення чи навіть захоронення людей.

Перші 2-3 місяці весни ми працювали у рейдовому режимі. Обстежили практично пів Києва. Лісові масиви, дренажні системи, Маріїнку, під Маріїнкою, пірнали з аквалангістами. У нас була мета знайти конкретні речові докази чи навіть місця захоронення. На той час було багато таких чуток.

Далі ми зрозуміли, що потрібно працювати у юридичній площині, залучати депутатів і звертатися до всіх можливих органів, щоб активізувати роботу, яку на початках робили лише волонтери.

На жаль, на рівні того ж МВС продовжується ігнорування, а часто й саботаж. Багато заступників Авакова є досі прихильними до екс-міністра Захарченка. Ті, що працювали у карному розшуку допомагали приховували сліди злочинів своїх колег проти Майдану. Що ми можемо очікувати від них?" - розповідав Тарас Матвіїв про пошуки зниклих на Майдані через рік.

Спершу волонтери ПІМ ходили по лікарнях і моргах Києва, розшукуючи зниклих безвісти. Потім масовими рейдами по 10-12 машин прочісували лісосмуги в області. Наприкінці лютого і навесні 2014 року вони організували понад 25 експедицій під час яких обстежили довколишні ліси, каналізаційні колектори, досліджували кладовища на предмет підзахоронень, перевіряли морги тощо. До своїх пошуків через соцмережі вони активно залучали добровольців.

Їм вдалося отримати документацію з крематорію, передусім показники спаленого впродовж лютого 2014 року газу. По крематорію не було виявлено жодних підозрілих даних. Згодом волонтери ПІМ перейшли до оперативної роботи: виїжджали перевіряти інформацію, яка надходила на гарячу лінію, електронну пошту, яку вдавалось отримати через власні джерела.

Волонтери Пошукової ініціативи зробили і встановили на Майдані Незалежності великі стенди з фотографіями та інформацією про людей, яких розшукували. Ці стенди простояли там до середини літа.

Невдовзі до роботи з пошуку зниклих долучається відділ карного розшуку МВС, на початках разом з волонтерами навіть ходили слідчі з собаками. Згодом волонтери передали усю зібрану інформацію в Управління спецрозслідувань справ Майдану, яке очолював Сергій Горбатюк. 

Дякуючи величезній і самовідданій роботі волонтерів ПІМ і сотень небайдужих активістів, які допомагали в пошуках, більшість людей із довгого списку зниклих були знайдені живими і неушкодженими.

Але серед тих, чиї прізвища були у переліку зниклих, виявились і Герої Небесної Сотні - Олександр Клітинський та Володимир Топій, які загинули в пожежі у Будинку Профспілок. 

Саме один із членів Пошукової ініціативи Тарас Матвіїв був одним із тих, хто розшукав обгоріле тіло Володимира Топія в морзі. Влітку 2014 року завдяки аналізу ДНК було встановлено, що другим майданівцем, який загинув у тій пожежі, був Олександр Клітинський – член «Білого молота».

Одразу після цього було дуже багато розмов з приводу того, що тієї ночі там живцем згоріло кілька десятків людей. Зокрема, наступного дня нардеп від Батьківщини Сергій Соболєв сказав, що у пожежі могли загинути десятки осіб.

Пізніше ці дані були спростовані, неодноразово повідомляли, що було знайдено лише два обгорілі тіла, але чутки ширились, продовжуючи ходити і досі.

По інших особах або ж немає достатньо даних для пошуку, або ж вказані недостовірні прізвища, чи не були проведені усі необхідні розшукові дії. Тому немає впевненості, чи ці люди взагалі існували, а також коли саме і за яких обставин вони зникли.

Частина зниклих родом з тих територій, де зараз йде війна й наразі не має жодних можливостей проводити будь-які слідчі дії та пошуки. Неповна анкетна інформація про зниклих не дає можливості встановити обставини зникнення та провести повноцінні пошукові роботи як з боку волонтерів, так і з боку слідчих органів.

Тож на даний момент немає жодних підстав стверджувати, що на Майдані загинули декілька сотень людей!

Автор: Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.

Матеріал вперше був опублікований 26.07.2021 на Medium-платформі Музею Гідності у Львові.