Убивство табельною зброєю. Як у суді доводили вину ексберкутівців у розстрілах протестувальників на Майдані.
Оригінальний матеріал був опублікований 30 серпня 2022 на сайті «Ґрати» під заголовком: "Убивство табельною зброєю. Як у суді доводили вину ексберкутівців у розстрілах протестувальників на Майдані".
Автор: Тетяна Козак.
* * * * *
20 лютого 2014 року на Майдані була кульмінація протистояння, в якому насильство з боку силовиків досягло свого піка. У центрі Києва на вулиці Інститутській спецзагін міліції «Беркут» розстріляв з автоматів Калашникова 48 майданівців, ще 80 отримали поранення.
Вісім років цей злочин розглядають у Святошинському райсуді Києва, і зараз процес дійшов до завершення — відбуваються дебати. Судять п’ятьох колишніх працівників полку міліції особливого призначення «Беркут»: замкомандира полку підполковника міліції Олега Янішевського, міліціонера-альпініста третього штурмового взводу сержанта Павла Аброськіна, міліціонера-водія третього штурмового взводу сержанта Серія Зінченка, міліціонерів-снайперів другого штурмового взводу сержанта Сергія Тамтуру та старшину Олександра Маринченка. Після звільнення для обміну ув’язненими з Росією у 2019 році на лаві підсудних у залі суду залишилися лише Тамтура та Маринченко, які повернулися в Київ із непідконтрольних територій, а решту судять заочно.
21 працівника «Беркута», зокрема й командира роти Дмитра Садовника, оголошено в розшук.
Проти колишніх бійців «Беркуту» висунуто тяжкі обвинувачення: у перевищенні службових повноважень (частина 4 статті 41, частина 3 статті 365 Кримінального кодексу у редакції від 7 квітня 2011 року), вчиненні теракту (частина 4 статті 41, частина 3 статті 258 КК 2006 року), незаконному перешкоджанні проведенню мітингів (частина 4 статті 41, статті 340 КК) та вбивстві двох або більше осіб за попередньою змовою (частина 4 статті 41, пункти 1, 5, 12 частини 2 статті 115 КК). Трьох — Маринченка, Аброськіна та Зінченка — додатково обвинувачують у заволодінні вогнепальною зброєю (частину 2 статті 262 КК) за попередньою змовою шляхом зловживання своїм службовим становищем. А Янішевського — у незаконному поводженні зі зброєю (частина 1 статті 263 КК у редакції від 5 липня 2012 року).
Прокуратура просить для них довічний вирок.
Обвинувачені заперечують свою вину за всіма статтями й не дають свідчень проти своїх колег по службі та командирів. Попри це, прокурор Офісу генпрокурора Ігор Земсков, завершуючи виступ у дебатах, ще раз закликав їх до співпраці.
«Пройшов час бути солідарними зі своїми колишніми колегами, співучасниками злочинів, які зараз громадяни Росії, країни, яка вчинила підлий військовий напад на незалежну та суверенну країну. А обвинувачені при цьому громадяни — захисники цієї країни, України», — звернувся до ексберкутівців Земсков.
«Треба не мовчати. Оскільки іншої можливості бути почутим суспільством, вже може не бути. І закликаю вас, обвинувачені, до цього у вашому останньому слові», — сказав прокурор.
«Ґрати» вивчили матеріали справи та детально розповідають, як доводили вину ексберкутівців.
Що сталося 20 лютого 2014 року у центрі Києва. Версія обвинувачення.
Сторона обвинувачення представляла у дебатах свою версію і докази протягом чотирьох днів. Події цієї кримінальної справи розпочинаються з 8 ранку 20 лютого. Тоді командиру київського «Беркуту» Сергію Кусюку надійшов від керівництва наказ застосувати бойову зброю щодо протестувальників.
На той момент на Майдані вже були загиблі як серед протестувальників (22 особи загинули 18 лютого та 8 осіб — 19-го), так і правоохоронців (5 працівників правоохоронних органів загинули 18 лютого та троє 19 лютого). Але замість розслідувань цих фактів керівники правоохоронних органів вирішили використати ситуацію, щоб залякати протестувальників і зупинити протести, що розпочалися по всій країні, і вплинути на опозиційних політиків, які брали участь у Майдані, — говорив у дебатах прокурор Земсков.
За такою логікою діяли міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, його заступник Віктор Ратушняк та командувач Внутрішніх військ Станіслав Шуляк, коли приймали рішення про «невибіркове застосування зброї по невизначеному колу осіб» на Майдані. При цьому вони виконували заздалегідь узгоджені завдання, які ставив президент Віктор Янукович та його політичні соратники. Тактика дій силовиків також була узгоджена заздалегідь.
Командир Сергій Кусюк передав по рації чи телефоном наказ замкомандиру полку Олегу Янішевському, який тоді був на вулиці Інститутській з іншими бійцями «Беркуту». Такий же наказ надійшов від Кусюка командиру спецроти «Беркуту» Дмитру Садовнику в будівлі главку МВС на Володимирській, 15. Вони активно комунікували між собою та з керівництвом телефоном — обвинувачення надало трафік їхніх з’єднань як докази в суді.
Водночас Внутрішнім військам та іншим підрозділам МВС, які стояли поблизу Інститутської й Жовтневого палацу, було наказано переміститися вгору вулицею, у бік урядового кварталу.
Їхнє відведення координував Янішевський. Обвинувачення надало суду два відео, зняті операторами телеканалів «Україна» та «Інтер», на яких замкомандира у синій камуфляжній формі можна побачити на Інститутській, починаючи з 8:50 ранку. Він замикає колону — іде поряд із білим автобусом, оснащеним гучномовцями. Під прикриттям водомета до урядового кварталу рухаються автозаки, швидкі та пожежні машини.
Двоє засекречених свідків у суді упізнали на цих відео Янішевського, що кричить і жестикулює — дає команди, пояснили свідки.
У суді Янішевський так і не свідчив. Але в інтерв’ю hromadske у СІЗО Янішевський підтвердив, що 20 лютого керував відходом техніки з Майдану, а також сам прийняв рішення вивести особовий склад. Він стверджував, що 20 лютого почався розстріл міліціонерів, і заперечував, що силовики готували штурм Майдану. Янішевський сказав, що у той день на ньому була синя камуфляжна форма з написом «міліція», в руках він тримав радіостанцію.
Про рішення відвести особовий склад углиб урядового кварталу Янішевський повідомив командира Кусюка телефоном. Він доповів йому, що частина підрозділу залишилася в Кабміні. Серед них він не бачив чотирьох беркутівців, які опинилися з ним на лаві підсудних. Частина особового складу, визнав Янішевський, залишилася на Інститутській.
«Я не знаю, яке завдання вони там виконували», — сказав він в інтерв’ю.
О 9-й ранку, як це зафіксовано на численних фото та відео, на під’їзній дорозі до Жовтневого палацу стоїть сірий автобус «Беркуту», а біля нього — бійці спецроти. Серед них Сергій Тамтура, Олександр Маринченко, Павло Аброськін та Сергій Зінченко. Вони озброєні модернізованими складними автоматами Калашникова (АКМС) калібру 7,62 мм, пістолетами Макарова та Форт-12, зарядженими бойовими патронами, а також спецзасобами — рушницями Форт-500 із патронами зі свинцевою картеччю. Бійці спецроти, отримавши наказ, готуються забезпечувати прикриття підрозділів, що відходять, і техніки. Це також підтвердили свідки під час допиту в суді. Про сірий автобус згадували і самі обвинувачені, коли свідчили у суді.
► Детально про спецроту «Беркуту» читайте на нашому сайті: Спецрота «Беркуту» - Докладна інформація.
Наказ застосувати вогнепальну зброю, стверджує обвинувачення, віддав Олег Янішевський. Це сталося близько 8:50-9:00. На фото та відео, знятих у цей час, видно, як Янішевський без автомата підіймається схилом до свого підрозділу біля Жовтневого палацу. Тоді ж на Інститутську приїхав Дмитро Садовник, який був на нараді у главку МВС.
Стрілянина з автоматів та рушниць розпочалася близько 8:50-9:05. Беркутівці також кидали світлошумові та газові гранати. Янішевський взяв автомат іншого працівника спецроти, ймовірно, пораненого ще 18 лютого Максима Пужка і стріляв короткими чергами у бік натовпу.
«Із великою ймовірністю можна стверджувати, що після застосування ним зброї інші працівники спецроти «Беркут» також починають вести активний обстріл з автоматів у сторону протестувальників», — говорив у суді прокурор Земсков.
З 9:05 по 9:08 спецпризначенці вели стрілянину, в тому числі і по бруківці, від якої кулі рикошетом потрапляли по людях, що поверталися до пішохідного мосту.
Поступово беркутівці рухалися алеєю паралельно вулицею Інститутською у бік Майдану Незалежності і зупинилися перед Жовтневим палацом. Звідти вони продовжували стріляти по людях у нижній частині вулиці Інститутської.
Стрілянину добре видно на фото та відео, які тоді зробили журналісти. Ці матеріали разом із трафіками телефонних з’єднань обвинувачення надало суду як докази того, що спецрота «Беркута» брала участь у розстрілі протестувальників на Інститутській.
Між 8:58 та 9:17 було вбито 11 протестувальників (Олександр Балюк, Георгій Арутюнян, Богдан Вайда, Максим Шимко, Богдан Сольчаник, Андрій Саєнко, Віталій Коцюба, Олексій Братушко, Богдан Ільків, Василь Аксенін, Василь Мойсей), поранені двоє (Володимир Ткачук, Іван Пліш).
Близько 9:16 до будівлі Жовтневого палацу прибув Дмитро Садовник зі своїми людьми.
Близько 9:17 вогнепальне поранення у голову отримав беркутівець Микола Симисюк. Коли його відтягували колеги, під ним вибухнула граната — мабуть, він не встиг її кинути, а хтось зачепив чеку. Приблизно в цей час поранили, але не смертельно, ще одного бійця «Беркуту» — Романа Панченка. Їх автоматами, вважає слідство, пізніше скористалися колеги по службі.
Садовник та Янішевський продовжували разом координувати розстріл протестувальників. Близько 9:20 беркутівці перемістилися за барикаду біля верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик», зведену учасниками протестів із мішків зі снігом та піском.
За 10 хвилин — з 9:20 по 9:30 — міліціонери вбили ще 14 осіб (Іван Тарасюк, Ігор Дмитрів, Андрій Дигдалович, Сергій Байдовський, Іван Бльок, Назарій Войтович, Андрій Мовчан, Сергій Кемський, Микола Дзявульський, Валерій Опанасюк, Анатолій Корнєєв, Ігор Костенко, Сергій Бондарчук, Олександр Щербанюк). Десятьох поранили (Тимур Кунафін, Олександр Горницький, Валентин Балковенко, Олег Сухінський, Віталій Гуков, Олександр Пронько, Богдан Бурачок, Олександр Нечипорук, Олександр Ящук, Андрій Халак).
Спецрота перемістилася вгору — за бетонні блоки на перехресті вулиць Інститутської та Ольгинської, навпроти клубу Кабміну на Інститутській, 7. Там бійці розосередилися та через блоки продовжували стріляти по людях біля верхнього виходу з метро «Хрещатик». Протестувальники — без зброї і на великій відстані від беркутівців, тобто не загрожували їм. Їх розстрілюють, коли вони намагаються евакуювати вбитих та поранених мітингувальників, а також підпалити шини, щоб створити димову завісу для захисту. Далі Янішевський та Садовник дають вказівку командиру другого взводу спецпризначення Віктору Мельнику, щоб він зі своїми бійцями зайняли позиції на перехресті вулиць Грушевського і Садової та не підпускали протестувальників з іншого боку.
Окрім українських та міжнародних ЗМІ, переміщення правоохоронців та стрілянину з автоматів через бетонні блоки зняли охоронці Нацбанку. Відео їх свідчень переглянули в суді.
З 9:30 по 12:00 вбили ще 22 учасників Майдану (Едуард Гриневич, Анатолій Жаловага, Олег Ушневич, Володимир Жеребний, Роман Варениця, Роман Точин, Юрій Паращук, Ігор Ткачук, Владислав Зубенко, Устим Голоднюк, Іван Пантелєєв, Роман Гурик, Євген Котляр, Микола Паньків, Олександр Царьок, Володимир Чаплинський, Віктор Чмиленко, Йосип Шилінг, Леонід Полянський, Олександр Храпаченко, Володимир Мельничук, Віталій Смоленський, Ігор Пехенько) і поранили 21 людину (Юрій Пекуш, Сергій Мамедов, Володимир Венчак, Роман Титик, Борис Асєєв, Сергій Трапезун, Богдан Рудик, Владислав Зубенко, Олександр Кочетков, Антон Лубяницький, Віталій Безсмертний, Іван Раповий, Роман Качан, Василь Михалко, Василь Амельченко, Василь Галамай, Анатолій Адамовський, Юрій Андрушков, Віталій Карпин, Анатолій Талмазан, Олександр Тонських).
Останній постріл 20 лютого пролунав о 16:50 після затишшя в кілька годин. 39-річний киянин Володимир Мельничук стояв за десять метрів від входу до Жовтневого палацу, обличчям до готелю «Україна», і розмовляв із дружиною Марією Квятковською та знайомим. Куля потрапила йому в шию, чоловік упав горілиць. Мельника госпіталізували, але врятувати не змогли. О 21:30 лікарі констатували його смерть.
Спроби приховати злочин: затоплена зброя та евакуація беркутівців до Криму.
Керівництво «Беркуту», доводило обвинувачення, намагалося приховати сліди злочину.
21 лютого за вказівкою командира роти Дмитра Садовника бійці «Беркута», які брали участь у розстрілах, прибули на базу полку на Червонозоряному проспекті, 152. Вони не здали свою зброю до збройової, як визначено правилами, а склали її в ящики у кабінеті командирів взводів.
Щоб в інших бійців не виникло сумніву щодо законності наказу Садовника, Аброськін, Зінченко, Маринченко та деякі інші бійці спецроти мали показати приклад.
Згодом зброю винесли з бази. Її розпилили на частини і затопили у річці Віта на Жуковому острові. Цим займався командир полку Сергій Кусюк разом із ще одним міліціонером — Сергієм Яковенком.
СБУ виявила зброю через півтора року після подій на Майдані, отримавши інформацію від членів громадської організації ветеранів війни в Афганістані «Ніхто, крім нас». До «афганців» звертався Яковенко, щоб вони допомогли позбутися зброї та таємно вивезти бійців «Беркуту» з бази. 24 лютого з Києва спецпризначенців на таксі вивезли до Кривого Рогу та Миколаєва, а звідти — в Крим. У 2016 році троє учасників ветеранського об’єднання дали свідчення у суді.
! Детально про те, як вивозили беркутівців спецроти та ховали зброю, читайте у матеріалі видання Ґрати "Пацани у чорних шапочках та баули зі зброєю. Свідки у справі про розстріли протестувальників на Майдані розповіли, як вивозили «беркутівців» та ховали зброю".
Обвинувачення надало суду дані телефонних трафіків бійців «Беркуту», згідно з якими з 21 по 23 лютого вони масово відключили свої телефони, щоб приховати своє місцеперебування.
Зникнення зброї на базі «Беркуту» у Києві виявили ще у березні 2014 року. Під час службового розслідування провели інвентаризацію і виявилося, що не вистачає 24 автоматів Калашникова, одного пістолета Форт-12, однієї снайперської гвинтівки і трьох рушниць Форт-500. Акт із номерами зниклої зброї та прізвищами бійців, за якими вона була закріплена, передали Генпрокуратурі, яка розслідувала події на Майдані.
Улітку 2015 року, після інформації від «афганців», у річці знайшли 23 елементи зброї зі знищеним маркуванням. У травні та червні 2016 року дно річки та берег знову перевірили за допомогою потужних магнітів та у результаті знайшли ще 30 частин вогнепальної зброї.
Експертиза встановила, що зброю розрізали на частини шліфувальною машиною — «болгаркою», а номери спиляли. За допомогою магнітно-оптичної візуалізації їх відновили і порівняли зі списком номерів та прізвищ з акту інвентаризації на базі «Беркуту» у 2014 році. Так слідство встановило, що зброя належала бійцям спецзагону. Серед знайденої зброї були автомати Олександра Маринченка, Павла Аброськіна та Сергія Зінченка, а також Максима Пужка, яким, ймовірно, користувався Янішевський.
Зброю Сергія Тамтури не знищували. Під час допиту в суді він розповів, що за наказом командира взводу передав свій автомат колезі по службі ще 20 лютого, перед тим, як його відвели на огляд до лікаря у кареті швидкої допомоги на Майдані.
Обвинувачення надало суду відеозапис, зроблений 20 лютого біля будівлі Нацбанку. На ньому видно, як близько 13:15 Тамтура підходить до карети швидкої допомоги і передає свій автомат іншому бійцю «Беркута», який підійшов разом з ним.
Після огляду лікаря Тамтура потрапив до лікарні й повернувся лише 8 березня. Тільки тоді він виявив, що його автомата немає. Йому сказали, що зброю вилучила Генпрокуратура.
Спроби приховати злочин продовжувалися під час слідства і в суді. На допитах обвинувачені та свідки з-поміж правоохоронців наполягали, що не впізнають колег по службі у чорній формі з написом «Беркут» на спині та з жовтими пов’язками зі скотчу. А також не могли згадати обставини стрілянини на Майдані.
«Під час відповідей на конкретні питання відстежувалася масова амнезія у більшості [правоохоронців]. Таким чином вони [свідки] виставляли себе в поганому світлі, нехтуючи власним авторитетом і демонструючи повну некомпетентність і непрофесійність, при цьому демонстрували повну солідарність з обвинуваченими та байдужість до потерпілих і знакових подій у країні», — говорив під час дебатів прокурор.
Ексберкутівці хоч і не впізнавали свого командира Дмитра Садовника, але вказували на схожість протеза правої руки у чорній шкіряній рукавиці з випрямленими пальцями. Під час обшуку будинку у Садовника знайшли цю рукавицю зі слідами порохових газів після стрілянини.
Чорна форма з жовтими стрічками.
Протестувальників розстрілює група людей у чорній формі із жовтими стрічками на рукавах. Обвинувачення доводить у суді, що це були працівники спецроти під командуванням Дмитра Садовника.
Сам Садовник в інтерв’ю виданню depo.ua, яке він дав ще під час слідства і до втечі в Росію, заперечував, що його підлеглі носили чорну форму в день розстрілів.
Проте чорну форму, трохи поплавлену після вибуху газової гранати «Терен», знайшли вдома у Тамтури. На вбитому вранці 20 лютого на Майдані беркутівці Миколі Симисюку також була форма чорного кольору, жовтий скотч і такі ж, як у Тамтури, сліди пошкодження. Слідство припускає, що в момент вибуху гранати Симисюк і Тамтура були поряд. Тамтура міг допомагати Симисюку після поранення, коли стався вибух — тому і схожість слідів плавлення на формах.
У суді Тамтура стверджував, що бачив лише, як несли пораненого міліціонера. Крім того, він заявив, що знайдена у нього вдома форма була на ньому 19 січня. А форму, в якій був з 18 лютого на Майдані, він нібито здавав прати, коли потрапив до шпиталю МВС, і де вона після цього, — не знає. Але, як зауважила сторона обвинувачення, 19 січня беркутівець не звертався до лікарів, а 20 лютого скаржився лише на травму голови, хоча пошкодження на формі були збоку на тулубі.
«Вночі з 19 на 20 пов’язали жовті стрічки. На мені також була. Хто дав команду — не пам’ятаю. Взагалі, це було для мене новинкою, коли побачив це за бетонною барикадою», — говорив під час допиту Тамтура.
Ще один обвинувачений Олександр Маринченко в суді пояснив, що жовті пов’язки почали чіпляти за рішенням командира роти Садовника, щоб відрізняти своїх працівників від бійців інших підрозділів.
Під час обшуку будинку Маринченка знайшли мобільний телефон та ноутбук. На комп’ютері — фото та відео, зроблені 18 та 20 лютого: на них Маринченко у чорній формі стоїть зі своїми колегами на Інститутській.
Форми Зінченка та Аброськіна не знайшли.
Проте суду надали ролик — компіляцію відео пересування Інститутською людини у чорній формі та з жовтою пов’язкою, що робить, як мінімум, десять пострілів.
Це — Павло Аброськін, стверджує обвинувачення. Стрілець приспускає балаклаву і видно його обличчя. Судмедексперт за антропометричними даними — формою носа і голови — також підтвердив, що це Аброськін.
За допомогою такої ж антропометричної експертизи підтвердили особу ще одного стрільця у чорній формі з жовтою пов’язкою — Сергія Зінченка. На відео один із беркутівців стріляє із лівосторонньої стійки. Зінченко — шульга.
Обидва ексберкутівці в суді заперечували, що на відео — вони, а їхні захисники заперечували легітимність самого методу експертизи та стверджували про упередженість експертів.
Колишній командир спецпідрозділу «Омега» Анатолій Стрельченко та троє його бійців, які 20 лютого також перебували на Майдані, на допиті в суді підтвердили, що бачили тоді бійців «Беркута» у чорній формі, жовтими пов’язками та з автоматами Калашникова. А також бачили чи чули стрілянину, хоча, за їхніми свідченнями, підстав стріляти не було — протестувальники були без зброї. Двоє «омеговців» у суді впізнали Садовника. Стрельченко припустив, що бачив на барикадах Янішевського. На досудовому слідстві він дізнавався і про Садовника, але в суді вже не був упевнений.
Докази: експертизи куль та гільз.
Один із головних доказів у суді — кулі та гільзи, витягнуті з тіл потерпілих, поранених та загиблих, а також знайдені на місці злочину.
Усього слідство перевірило близько 200 боєприпасів та їхні частини. А також всю гільзотеку після відстрілів у 2012 році, що збереглася у київському главку МВС.
Балістичні експертизи проводили кілька разів. Прокурор Ігор Земсков пояснював суду, що експертизи на початку слідства проводили у підконтрольних МВС установах, які стверджували, що кулі ідентифікувати неможливо.
«Спеціально створювалися умови проведення експертиз поверхово, на обладнанні та системах російського виробництва, які були недосконалими (це відбувалося тому, що експерти вивчали кулі не класичним методом — під мікроскопом, а використовували застарілу російську автоматизовану систему ТАІС, яка працювала за алгоритмами сканування двовимірного зображення. Крім того, у неї вводили свідомо невигідні дані), неактуальними і не використовувалися як основні методи дослідження в інших випадках», — говорив Земсков.
Суд призначив ще одну експертизу куль та гільз, яку провели у Харківському науково-дослідному інституті імені професора Бокаріуса. Експерти, вивчивши кулі, ідентифікували зброю, якою користувалися на Майдані 14 беркутівців (Євген Проноза — 12 куль; Сергій Дев'ятий — 4 кулі; Володимир Тригубець — 6 куль; Сергій Шпильовий — 6 куль; Назар Зарицький — 6 куль; Роман Панченко — 12 куль; Дмитро Садовник — 4 кулі; Микола Симисюк — 1 куля; Максим Пужко — 8 куль; Павло Аброськін — 3 кулі; Богдан Шафаренко — 2 кулі; Олексій Цвігун — 1 куля; Юрій Кравець — 1 куля; Сергій Зінченко — 2 кулі). 15 працівників «Беркуту» також ідентифікували за гільзами (Юрій Кириляк — 3 гільзи; Сергій Дев'ятий — 2 гільзи; Володимир Тригубець — 3 гільзи; Сергій Шпильовий — 14 гільз; Назар Зарицький — 23 гільзи; Роман Панченко — 48 гільз; Ігор Владика — 1 гільза; Олександр Маринченко — 5 гільз; Микола Симисюк — 1 гільза; Максим Пужко — 2 гільзи; Павло Аброськін — 2 гільзи; Богдан Шафаренко — 4 гільзи; Олексій Цвігун — 4 гільзи; Петро Псарьов — 2 гільзи; Ігор Чумак — 1 гільза).
Дві кулі, встановила експертиза, були відстріляні з автомата Сергія Зінченка. Однією з них було смертельно поранено вінничанина Максима Шимка в шию — її частинки знайшли на одязі судмедексперти під час огляду тіла в морзі. Незадовго до смерті Шимко потрапив на камери кількох ЗМІ: він присів разом з іншими мітингувальниками на тротуарі на Інститутській поряд із готелем «Україна», прикриваючись щитами. Іншу кулю з автомата Зінченка знайшли у будівлі готелю.
! Детально про ідентифікацію куль читайте і дивіться у матеріалі «Кулі» з циклу розслідувань hromadske «Слідами революції».
Три кулі були випущені з автомата Павла Аброськіна. Однією з них легко поранено у праве плече Святослав Колесніков. У момент поранення він перебував на пішохідному мості над Інститутською. В інтерв’ю hromadske Колесников розповів, що прикривав іншого учасника протесту, який ніс скриньку з коктейлями Молотова, коли відчув удар у руку.
«Сильний удар у руку, і я зрозумів, що вже лежу, що мене підстрелили, щось недобре. Я не бачив, звідки стріляють, тому планував рухатися туди, звідки прийшов. Підвівся і швидко, пригнувшись, почав бігти у вогонь, щоб його дим захистив мене, щоб мене не було видно», — згадував учасник Майдану.
Куля спочатку потрапила в стілець, яким прикривався Колесников, а потім у плече і там застрягла — її виявили за допомогою рентгена за кілька днів. Загалом у стільці було виявлено 8 пошкоджень. Експертиза кулі, яка застрягла у плечі, ідентифікувала зброю того, хто стріляв, — Павла Аброськіна.
Іншою кулею з автомата Аброськіна був вбитий Андрій Дигдалович, будівельник із Львівської області. Він отримав наскрізне поранення у груди. Кулю, яка пробила бронежилет, передав слідству свідок Юрій Тертишний 8 березня 2014 року. Під час огляду готелю «Україна» виявили ще один фрагмент кулі з автомата Аброськіна. На Інститутській біля входу на станцію метро «Хрещатик» знайшли дві гільзи від куль, випущених із того самого автомата.
Там же знайшли п’ять гільз, якими, за результатами експертизи, стріляв з автомата Олександра Маринченка. А також дві кулі зі слідами крові — чиєї, експерти не змогли встановити. Суд не став приєднувати кулі до справи, пославшись на те, що їх отримали після того, як справу направили до суду. Прокуратура із цим не погодилася.
Слідство не знайшло доказів того, що з автомата Сергія Тамтури когось поранили чи вбили. Як пояснював прокурор Земсков, понад 26 куль не змогли ідентифікувати через пошкодження — їх знайшли сплющеними. Але калібр — 7,62 мм — дає можливість припустити, що їх випустили з автоматів Калашникова, якими були озброєні беркутівці.
Обвинувачення доводило в суді, що Олег Янішевський стріляв у протестувальників з автомата Максима Пужка. Згідно з трафіками з’єднань телефону Пужка, він з 18 лютого, у тому числі й 20 лютого, перебував у лікарні МВС після поранення. При цьому балістична експертиза встановила, що 20 лютого з його автомата випустили кулю, яка вбила Анатолія Жаловагу, будівельника та гандболіста за освітою зі Львівської області. Він отримав поранення в голову о 9:43 ранку на Інститутській. Віталія Смоленського, газозварника з Черкаської області, вбили пострілом у груди — куля, як встановила експертиза, була випущена також з автомата Пужка.
Водночас у матеріалах справи є відео: людина у камуфляжній синій формі — частина свідків впізнали в ній Янішевського — стріляє з автомата Калашникова. Замкомандира «Беркуту» спочатку без зброї, лише з рацією в руках. А після того, як переходить пагорб і приєднується до своїх бійців на під’їзній дорозі до Жовтневого палацу — це сталося близько 9:04 — він уже тримає в руках автомат Калашникова і веде з нього стрілянину у напрямку мітингувальників.
Серед знайдених куль також ідентифікували кулі з автомата вбитого Миколи Симисюка 20 лютого. Його зброєю, вважає слідство, також могли користуватись інші обвинувачені, хоча конкретних прізвищ слідство не назвало. Доказом цього є час поранення Ігоря Дмитріва, активіста «Свободи» з Івано-Франківської області. Куля з автомата Симисюк влучила в Дмитріва о 9:21, а Симисюк отримав смертельне поранення раніше — о 9:17.
Автомат Романа Панченка, якого поранили одночасно з Симисюком, також використав хтось інший. Кулею з автомата Панченка поранили Василя Галамая в область правої сторони таза. Це сталося близько 10:19, коли він сів біля парапету банку «Аркада» поряд із входом на станцію метро «Хрещатик».
«Біля Жовтневого побачив першу кров, — розповідав Гамалай в інтерв’ю Gazeta.ua про своє поранення. — …Ми побігли витягувати хлопців. Неподалік входу на станцію метро «Хрещатик»… лежали поранені. Хтось дав гучномовець, і я намагався координувати дії. Люди зробили огорожу зі щитів, за якою витягували поранених. Попереду стояв дим. Раптом щит за щось зачепився. Я вибіг із прикриття подивитися, що сталося. У мене влучила куля. Подумав: «Ну ось, приїхав допомогти, а тепер сам став тягарем». Мене сховали за щитом. Незнайомі люди, ризикуючи життям, відтягли на інший бік Інститутської. Медик-волонтер оглянув і вколов знеболювальне. Довелося перечекати, поки трохи стихне шквальний вогонь. По мосту мене перетягли до готелю «Україна». На ношах перенесли через Хрещатик, швидка відвезла до лікарні. Весь час був у свідомості».
У більшості потерпілих — 87 учасників протестів на Майдані — наскрізні поранення від куль калібру 7,62 мм. Експерти слідства зазначили, що саме такі поранення виникають внаслідок застосування бойової вогнепальної нарізної зброї. Раневий канал, як правило, від бойових набоїв наскрізний і об’ємний. А, наприклад, у мисливської зброї куля деформується під час попадання в тіло і не призводить до наскрізних поранень.
Докази: сектор стрільби.
Судмедексперти Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи провели комісійну експертизу, щоб встановити сектор стрілянини по учасниках протесту.
Свої висновки вони ґрунтували на вивченні фото та відео з положенням потерпілих у момент поранення; балістиці — масі та вигляді куль, дальності пострілів; даних судмедекспертизи про вхідні та вихідні отвори поранень. Додатково вивчали внутрішні пошкодження кісток, у яких залишалися сліди каналів нарізу ствола.
Декілька експертиз були суперечливими, щоб їх уточнити, у суді допитали авторів: експертів Володимира Зосименка та Олександра Михайленка. Суперечності виникали, наприклад, коли тіло загиблого оглядали без урахування додаткових даних, а судмедексперти не мали досвіду вивчення таких бойових травм. До того ж потерпілі могли неточно описувати положення свого тіла в момент поранення: більшість з них перебувала в русі, а розуміння того, що вони отримали поранення, приходить зазвичай лише через кілька секунд, коли вони вже бачать і відчувають його наслідки.
Суперечності виникали в експертизі поранення Івана Пліша, мешканця Львівщини. Під час слідчого експерименту він показав, що отримав поранення у потилицю. Коли почався обстріл, Пліш та інші протестувальники зі щитами в руках йшли пішохідним мостом у бік Жовтневого палацу. Біля палацу вони зупинилися і присіли, щоб перепочити. Пліш подивився у бік готелю «Україна» та побачив там міліціонерів зі зброєю. Коли він та інші були готові вставати і йти, Пліш отримав поранення — за його словами, у потилицю, а товариші поруч із ним — у ноги. Проте, вивчивши пошкодження каски та окулярів Пліша, експерти дійшли висновку, що поранення було у передню частину голови. На потилиці був вихідний отвір — куля пробила наскрізь будівельну каску.
Момент поранення деяких потерпілих на відео не потрапив. У такому разі положення тіла експерти визначали по фото та відео до й після поранення, з урахуванням того, як увійшла та вийшла з тіла куля. Так було, наприклад, із загиблим від наскрізного поранення у живіт Іваном Бльоком, підприємцем із Львівщини. На камери потрапив момент, як його несуть пораненого на дерев’яних дверях, а також як він лежав на землі. Зіставивши цю інформацію з аналізом вхідного та вихідного отвору, експерти змогли встановити, що у Бльока стріляли з місцевості між будівлею Нацбанку до будинку №2/4 на вулиці Ольгинській.
У початковій судмедекспертизі стверджується, що спортивний журналіст із Тернопільської області Ігор Костенко отримав поранення у праву сідницю та наскрізне поранення грудної клітини — куля пройшла зліва направо. Але у 2014 році судмедексперти оглянули лише поверхневе ушкодження шкіри в області лівого і правого плечового суглоба. «Секторальна» експертиза у 2015 році встановила інший напрямок — куля потрапила до правого плечового суглоба і вийшла через лівий плечовий суглоб. Такий висновок отримали після додаткового вивчення пошкоджень кісток лопатки.
У момент поранення Костенко стояв правим боком до стрільця, який був далеко від потерпілого, приблизно біля перехрестя вулиць Інститутської та Ольгинської: місце розташування «Беркуту».
«Секторальні» експертизи — не нововведення. Проте таким чином досліджували, як правило, вогнепальні поранення від мисливської чи саморобної зброї. Якщо бойова — то під час пострілів у приміщенні, коли відстань від зброї до потерпілого невелика. Вивчаючи події 2014 року, експерти вперше зіткнулися із ситуацією стрілянини з автоматичної вогнепальної зброї на таких далеких відстанях та за такою кількістю людей.
Один бойовий підрозділ.
На засіданні 16 липня 2019 року суд відпустив Сергія Тамтуру із СІЗО під домашній арешт, попри протести прокуратури та потерпілих. Головуючий суддя Сергій Дячук пояснив це тим, що обвинувачення так і не надало даних, що Тамтура причетний до загибелі та поранення протестувальників.
Куль із його автомата так і не знайшли. Вони можуть бути серед куль з Інститутської, що не вдалося ідентифікувати — калібр збігається. На це звернув увагу суду прокурор Ігор Земсков у дебатах.
Відео, на якому Тамтура застосовує зброю, немає. Сам він стверджує, що не стріляв на Майдані. Він послався на свій поганий стан через важке чергування і після того, як його оглушило салютом чи петардою. Хоча це не заважало йому часто і довго говорити телефоном зі своєю дівчиною і мамою. Обвинувачення надало суду трафіки його телефонних з’єднань.
Злочинні накази, також стверджував Тамтура, як і інші обвинувачені, він не отримував.
Проте ексберкутівець все ж таки підтвердив, що був разом зі своїми колегами по службі на Інститутській від ранку 20 лютого. І на ньому була чорна форма з жовтою пов’язкою зі скотчу.
Обвинувачення доводило, що Тамтура та інші стрілки у такій самій формі, діяли як один бойовий підрозділ, об’єднаний єдиним злочинним наміром. Вони навмисно та усвідомлено вчиняли узгоджені та конклюдентні дії, коли розстрілювали протестувальників.
«Конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими», — цитував під час дебатів прокурор Земсков ухвалу Верховного Суду (Справа №710/439/17 від 14 листопада 2019 року), що дає визначення злочину за попередньою змовою групою осіб.
Земсков у суді посилався також на ухвалу пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (від 7 лютого 2003 року). У ній йдеться, що за злочин несуть відповідальність і ті, хто до початку злочину домовився про його спільне виконання, навіть якщо не вчиняли дії, які безпосередньо спричинили смерть.
Тому достатньо було допомагати у реалізації наміру. Наприклад, усувати перешкоди, які заважають іншій особі заподіяти смерть, або допомагати порадою, передавати зброю, вести спостереження перед убивством або в момент її скоєння. Тобто надавати конкретну допомогу у вбивстві.
Янішевському обвинувачення відводить роль співорганізатора і співвиконавця, а Тамтурі, Зінченку, Аброськіну, Маринченку та іншим беркутівцям — ролі співвиконавців.
! Промова адвокатки Євгенії Закревської на дебатах у справі про вбивства на Майдані 20 лютого.
Альтернативні версії.
Сторона захисту ще не виступала в дебатах зі своєю позицією та доказами, проте під час процесу адвокати озвучували альтернативні версії розстрілу на Майдані: про участь якоїсь третьої сили, про стрілянину з готелю «Україна» російськими, грузинськими чи іншими снайперами. Їх також перевірила прокуратура.
У суді допитали свідків: снайперів підрозділів «Альфа» СБУ, «Омега», «Грім» та Держслужби охорони, які з 20 по 21 лютого 2014 року вели спостереження за ситуацією на Майдані, зокрема за готелем «Україна» та Жовтневим палацом, зі своїх позицій на будівлі Кабміну, Адміністрації президента і прилеглих до них будівель. Жодних інших снайперів чи стрільців вони не бачили. У вікнах готелю «Україна» лише помітили людей, які не несли загрози, а фотографували та записували на відео, що відбувається на Інститутській.
«Російський слід», про який заявляв зокрема колишній голова СБУ Валентин Наливайченко, також не підтвердився. За версією, озвученою ним, серед бійців «Беркуту» біля Жовтневого палацу знаходилися перевдягнені в українську форму працівники російської спецслужби ФСБ, які курували дії снайперів або тих, хто влаштовував заворушення.
Справді є задокументовані дані про приїзд до України працівників ФСБ: слідство вивчило всі випадки перетину українського кордону, переміщення Києвом та областю. Відомі дати та шляхи їх виїзду з території України. За цією групою постійно велося спостереження, і, як встановлено, її учасники не брали жодної участі у подіях на Інститутській.
Не знайшла підтвердження і версія про «грузинських снайперів». За альтернативною версією захисту, рано-вранці 20 лютого 2014 року «грузинські снайпери» відкрили вогонь по «Беркуту» за наказом «лідера протесту» — політика Сергія Пашинського. А потім стріляли у своїх, щоб посіяти хаос і нацькувати сторони одна на одну.
! Детально про фейкову версію «грузинських снайперів» читайте у матеріалі видання Ґрати - «Навмисно сфабриковані докази». Обвинувачення у справі про розстріли протестувальників на Майдані спростувало версію про «грузинських снайперів».
У суді вивчили свідчення громадян Грузії, які нібито брали участь у розстрілах, — вони виявилися суперечливими й плутаними, на Майдані вони погано орієнтувалися. Дані про їх перетин кордону України також не підтвердилися. У суді допитали Мамуку Мамулашвілі, командира «Грузинського легіону», якого згадували так звані снайпери у своїх інтерв’ю та стверджували, що він їх завербував і керував ними на Майдані. Він заперечував, що взагалі був у Києві під час революції, і «грузинських снайперів», які нібито стріляли на Майдані, не знає.
У просуванні «альтернативних» версій, наголошувала сторона обвинувачення, зацікавлені насамперед обвинувачені. А їхні адвокати, розповсюджуючи ці версії, займалися тим, щоб «відвернути увагу» суду від злочинів своїх підзахисних.