Skip to main content

Герой Небесної Сотні Роман Варениця

Біографічний нарис.

Автор: Олена Чебелюк

Роман Варениця народився 11 грудня 1978 року в селі Старий Яр Яворівського району Львівської області в родині інженера і вчительки математики. Був середнім з трьох синів. У 1984 році сім’я переїхала до міста Новояворівськ Яворівського району. Там Роман закiнчив школу №1. Був відмінником і старанним учнем, мав чудову пам’ять, вирізнявся здібностями до математики, логічним мисленням.

Любив природу, тварин, захоплювався малюванням, певний час навчався у школі мистецтв. Був дуже добрим, щирим, завжди готовим прийти на допомогу. Разом з батьками у теплиці вирощував троянди. А ще дуже любив кімнатні квіти, сам їх пересаджував. "Найбільше чомусь йому подобалися кактуси. Заставив ними всі підвіконня. У рік після його смерті ті кактуси дуже швидко повиростали, а один мав такі зелені вушка і наші онуки називали його зайчиком". - пригадує мама.

Після школи Роман вступив у Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, який закінчив у 2002 р. Завершивши навчання, два роки працював вчителем математики у навчальних закладах сіл Смолин та Бердихів Яворівського району.

«Я завжди кажу: добре, коли діти перевершують своїх батьків. У випадку Романа так і сталося. Його любили учні, як педагог він добре себе проявив, вмів зрозуміло і чітко пояснити дітям матеріал. Бувало, що готуючись до уроків, я навіть просила його допомогти мені розв’язувати задачі. Син якось розповідав, що через кілька років на зустрічі випускників їхній вчитель математики, заслужений педагог, сказав, що Роман був найкращим з його учнів. Це була висока відзнака». - говорить мама Ганна Іванівна.

Але молодому чоловіку складно було прожити на мізерну зарплату вчителя, яка на той час складала заледве 150 гривень, тож довелося шукати підробіток, а через 2 роки залишити роботу в школі і опановувати новий фах будівельника. Працював переважно в Україні, а також на будовах у польському Вроцлаві, в Росії. Роман швидко освоїв усі будівельні спеціальності, навчившись робити все - від фундаменту до даху. У професійних бригадах його цінували, адже саме Роман проводив усі математичні розрахунки, необхідні при спорудженні будівлі.


Коли розпочалися протести на Майдані, Роман якраз перебував на роботі у Москві. Напередодні Нового року він повернувся додому, часто їздив до своїх друзів у Новояворівськ, допомагав їм робити ремонти. В цей час почав уважно стежити за подіями, які розгорталися на Майдані в Києві.

18 лютого після жорстокого і кривавого розгону «мирної ходи» Майдану, Роман не міг залишатися вдома і після роботи разом з товаришами вирушив до Києва.

До Києва приїхав зранку 19 лютого. Співробітники ДАІ не пропускали автобуси, тож з околиці до центру потрібно було діставатися пішки. Одразу ж записався до 1-ї сотні Самооборони Майдану. Впродовж дня, а також уночі з 19 на 20 лютого Роман носив шини, допомагав відбудувати барикади і утримувати їх під наступом силовиків.

Роман Варениця (в центрі у блакитній касці з оранжевими плямамами) тримає оборону на барикадах Майдану зранку 19 лютого. Фото: Максим Баландюх.


Тітка Романа, з якою вони випадково зустрілися зранку наступного дня на Майдані, пригадувала, як побачила змученого, чорного від сажі племінника, який сидів і пив каву, відпочиваючи після тяжкої ночі. Вона обійняла і поцілувала Романа, сказавши, що вони цілою родиною з чоловіком і двома дітьми приїхали підтримати Майдан, знаючи, що людей на той час залишалося вже не так багато.

Незадовго до 9 години ранку 20 лютого силовики раптово починають відступати з Майдану. Роман разом з іншими майданівцями побіг навздогін за ними на вулицю Інститутську. Він не мав жодного захисту, щита чи навіть палиці. На голові була блакитна будівельна каска.

Близько 9:30 ранку невелика група майданівців, кількістю приблизно 15 осіб, серед яких був і Роман, починає просуватися вперед по тротуару на правому боці Інститутської. Група доходить до бетонного парапету перед входом до станції метро «Хрещатик», частина протестувальників ховається за укриттям, інші, в тому числі і Роман, присідають за деревами. Через хвилину спецпризначенці, що зайняли позиції за бетонними блоками і вантажівками вище по Інститутській, почали вести масований обстріл майданівців.

На відео (з 12:05), на якому зафіксовані останні хвилини життя Героя, видно, як побратим Роман Точин подає йому металевий щит. А через кілька секунд після цього Роман Варениця падає, смертельно поранений в серце о 9:46 ранку. За короткий час поруч з ним також було вбито і Романа Точина…

На місці загибелі на Інститутській. Роман Варениця крайній справа біля дерева. Ліворуч вбиті Герої Небесної Сотні Володимир Жеребний і Роман Точин. Фото: Eric Bouvet.


Згідно висновків судово-медичної експертизи, окрім грудної клітки, кулі влучили Роману Варениці в печінку, а пізніше, оскільки через постійний обстріл не було змоги його евакуювати, ще дві поцілили йому в ногу і ступні. Поруч з Романом, впродовж кількох хвилин було вбито 7 осіб, декількох поранено. Загалом на цьому місці полягли 15 Героїв Небесної Сотні. За даними слідства, в Романа стріляв один з беркутівців спецроти «Беркуту», на сьогодні оголошений в розшук.

Побратими витягують з Інститутської вбитого Романа Вареницю. У білій футболці медик-волонтер Іван Жолобан. Фото: Андрей Стенин.


Вбитий Роман Варениця на Інститутській. Фото: Микола Василечко.


Роману Варениці було 35 років…  Похований у с. Старий Яр Яворівського району Львівської області.

Вічна пам’ять і шана Герою!

 


Матеріал вперше був опублікований 20.02.2023 на Medium-платформі Музею Гідності у Львові.

При передруку даної статті обов'язково вказувати автора і давати посилання на сайт Цифрового Архіву Майдану, як джерело. Велике прохання ставити гіперпосилання не нижче третього абзацу.