Автор: Олена Чебелюк

У середині 1980-х років Василь Сергієнко вирішив змінити фах та вступив на навчання на факультет журналістики до Київського університету ім. Тараса Шевченка, який закінчив у 1992 році. Працював кореспондентом газети "Запорізька правда".

У 1991 року став членом Української республіканської партії, був заступником обласної організації партії у Запоріжжі, членом центральної ради УРП "Собор".

Потім організовував кооператив і пробував займатися бізнесом: будував пристані на р. Дніпро. В 2000-х роках Василь Сергієнко працював заввідділом зовнішньоекономічної діяльності, а згодом керівником запорізького об’єднання «Алькор».

Василь Сергієнко приймав участь чи не у всіх протестних акціях, які відбувалися в Україні починаючи з 2000 року, коли було вбито журналіста Георгія Гонгадзе: "Україна без Кучми", "Повстань, Україно!" (вересень 2002 - травень 2003). Був учасником Помаранчевої революції 2004 року.

В 2009 році Василь переїхав на постійно до м. Корсунь-Шевченківський, щоб доглядати хвору літню маму.

Тоді ж заочно вступив до Запорізького інституту післядипломної освіти, на спеціальність «соціологія». У 2011–2012 рр, навчаючись в аспірантурі, працював над кандидатською дисертацією «Соціальне позиціонування місцевих політичних еліт в активних електоральних процесах». Захист мав відбутися восени 2014 року.

Василь Сергієнко також писав вірші, за життя видав дві поетичні збірки "Дякую за зустріч, життя!" та "Гостини у найкращої планети". Працював над збіркою "Космічний відголос", яку рідні та друзі видали вже після його трагічної загибелі.

Був членом української секції Міжнародного товариства прав людини і багатьох громадських та патріотичних організацій. Підтримував діяльність ВО "Свобода".

Василь Сергієнко з самого початку Євромайдану долучився до протестів у Києві. Часто приймав участь у недільних віче, був на Майдані під час грудневних протистоянь з силовиками. Організовував народні віче у Корсуні та став одним із засновників та лідерів Самооборони Корсунщини.

Після перемоги Майдану Василь став фактичним редактором місцевої районної газети "Надросся", де регулярно друкувалися його матеріали, більшість з яких були присвячені гострим суспільно-політичним темам.

28 лютого 2014 він опублікував статтю, в якій описував події на блокпосту біля Корсуня. Ввечері 20 лютого активісти місцевої Самооборони зупинили 6 автобусів з кримськими тітушками, які поверталися з Майдану. У затриманих тітушок були знайдені арматура, саморобні мачете, а також закривавлені «трофейні» щити із символікою 14-ї сотні Самооборони Майдану. У декого також було знайдено вогнепальну зброю. На емоціях самооборонівці почали бити вікна і з допомогою «коктейлів Молотова» навіть підпалили три автобуси.

Одразу після падіння режиму Януковича у більшості регіонів на мітингах люди вимагали люстрації і усунення від влади корумпованих і заплямованих співпрацею з правлячою Партією регіонів чиновників. Черкащина не стала винятком. Усі добре пам’ятали, як за мовчазної згоди губернатора, «Беркут» і тітушки жорстоко і криваво «зачищали» активістів під Черкаською ОДА в січні 2014-го…

Василь Сергієнко став одним із ініціаторів проведення таких мітингів у Корсунь-Шевченківському, їздив на акції у Черкаси. Побратими пригадують, як напередодні вбивства обговорювали з ним подальший план реформування Черкащини.

Водночас Сергієнко збирав матеріали про незаконну діяльність голови Черкаської ОДА, ставленика клану Януковичів Сергія Тулуба, а також нардепа-олігарха і земельного магната Геннадія Бобова.

Саме з такою принциповою позицією, активною громадською і журналістською діяльністю, спрямованою на викриття недоброчесних чиновників та місцевих олігархів, друзі пов’язують вбивство Василя Сергієнка.

Його товариш і активіст Володимир Зуєнко пригадує:

«1 березня я проводив віче, яке потім перетворилося на відсторонення від посад керівництва району. На цьому мітингу Василь дотримувався непримиренної позиції. Його виступ прозвучав найактивніше, він вимагав покарати Бобова, зняти з нього звання Героя України. Цей виступ, мабуть, став останньою краплею в їхньому терпінні. Потім він тягав за галстук Рябошапку, який очолював районну раду. Після того, коли ми усунули їх із посад, які вони обіймали, тобто, вимагали добровільно написати заяви на звільнення. З десяток чиновників таки написали заяви на звільнення. Якраз оця позиція Василя, як найбільш активного учасника віча, і спричинилася до його вбивства….

Винуватці діляться на дві категорії: безпосередньо кілери, які сидять на лаві підсудних, проти яких заведено справи, і ті, що мотивували необхідність розправи над Сергієнком. Це - містечкові, районного значення злочинці, які бачили небезпеку, що йшла від Василя і побратимів, через те, що революція становила загрозу їхній владі. Вони були налякані. Їм треба було принести у жертву когось, хто щось знав, щоб зупинити втрату їхньої влади, налякати. Зробити перший крок, щоб призупинити процес здачі влади».

Ще один товариш Сергієнка майданівець Олег Собченко, розповідав у одному з інтерв’ю:

"Бобов призначив нам зустріч. Якби не вбивство Василя, через день-два ми могли б з ним зустрітися. Ми вже вигнали всю місцеву владу, яку він ставив при Януковичі. 1 березня змусили усіх писати заяви на звільнення. А 2 березня на базі «Модуса» відбувся той самий «сходняк», зафіксований у журналі [реєстрації відвідувачів на базі Модуса], на якому був присутній старший в групі вбивць. І вже з середини березня, як вони самі свідчили, вони почали стежити за Сергієнком. Вони точно вирішили щось робити з самообороною. Думаю, що Василя обрали тому що він серед нас був найбільш активним. Вони пробували нас купити, але ми, в тому числі Василь, послали їх лісом. І вони не бачили іншого виходу. Спершу вони хотіли тіло Васі закопати, аби він просто зник".

Після вбивства Сергієнка Олег Собченко доклав багато зусиль для того, щоб були знайдені і покарані вбивці Василя. Дочекатися вироку у цій справі він так і не встиг - Олег Собченко загинув 24 січня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу українських позицій під Вугледаром.

6 квітня у Сергієнка була запланована зустріч в Києві з людиною, яка за словами Василя, мала передати йому важливі документи, що стосувалися незаконної діяльності Бобова.

Незадовго до вбивства за Сергієнком почали стежити, очевидці розповідали, що бачили неподалік його будинку автомобіль «Lada Priora» світлого кольору, на якому, зрештою, і викрали журналіста.

Про те, що за ним слідкують, вранці у день викрадення Сергієнко розповів і співкоординатору черкаської самооборони Миколі Пашуку.

«Напередодні він був у місті Черкаси, ми були на спільній акції в судах. Він [Василь Сергієнко] казав, що за ним слідкують декілька днів і, можливо, уб’ють. Він це пов’язував зі своїми журналістськими розслідуваннями, із тим, що він проводив розслідування щодо незаконних захоплень земель у Корсунському районі», — пригадує самооборонівець.

Сам Сергієнко також відчував небезпеку і навіть їздив в обласний центр оформляти дозвіл на зброю для самозахисту. Але не встиг…

Ввечері 4 квітня на Василя Сергієнка напали на подвір’ї власного будинку. Нападники вдарили його по голові. Його 87-річна мати, яка знаходилась у будинку і на крик сина встигла вийти до дверей, стала свідком того, як біля сина, що непорушно лежав на землі, схилилися троє чоловіків у чорному одязі. Вони потягнули його до воріт, завантажили у автомобіль і поїхали.

Ніна Нища — мати Василя одразу ж зателефонувала його дружині та знайомим. Також вона звернулася у правоохоронні органи і повідомила про викрадення сина. В цей же день, в п’ятницю, було відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі або викрадення людини).

На пошук Василя Сергієнка негайно кинулись побратими. Свідки бачили схожий автомобіль, який рухався в напрямку Виграївського лісництва. За 12 км від Корсунь-Шевченківського, на місці, де колись знаходилась автозаправка, побратими Сергієнка виявили криваву пляму. Там же було знайдено кашкет викраденого. Оскільки було вже темно, вирішили повернутись зранку і продовжити пошуки.

Наступного ранку понад сотня людей разом із співробітниками поліції зібрались на тому ж місці і почали систематично прочісувати ліс. Приблизно через три години натрапили на підозріле місце, де були сліди крові і прим’ята трава, ніби по землі когось тягнули. Трохи пізнішеактивісти знайшли місце, схоже на свіжовикопану яму, замасковану різноманітним будівельним і побутовим сміттям. Дочекалися черкаських криміналістів й почали розкопувати.

У ямі знайшли понівечене тіло чоловіка з численними різаними ранами на тілі. Він лежав обличчям в землю, на руках були кайданки. У ньому впізнали зниклого Василя Сергієнка. Земля в ямі була просякнута кров’ю.

Старший слідчий слідчого управління ГУ Нацполіції в Черкаській області Іван Личак, який вів цю справу із самого початку, розповідав у інтерв’ю:

"Смерть настала від аспірації крові внаслідок черепно-мозкової травми. При огляді судово-медичним експертом було виявлено 19 колото-різаних ран: 17 безпосередньо на тілі, а ще 2 з обох сторін на шиї. У нього були зламані ребра і під’язикова кістка; вона ламається тільки у разі задушення. Також по тулубу було завдано численних ран. Наручники були на руках, ноги зв’язані ізоляційною стрічкою".

У смітті, під яким вбивці намагалися заховати могилу, знайшли пакет. У ньому виявився чек з будівельного гіпермаркету на Оболоні в Києві. У чеку були вказані дата купівлі і перелік придбаних речей, які використовувалися під час викрадення і вбивства: лопата, мотузки та інше. Слідчі одразу ж отримали дані з камери спостереження гіпермаркету і на відео в той самий час, коли здійснювалась купівля, побачили на касі чоловіків, які купували лопату, рукавиці і мотузку.

Особи двох чоловіків - Володимира Воронкова та Валерія Федорова вдалося встановити. Обидва раніше були судимі, тож їхні дані вже були в базі МВС.

"Була проведена портретна експертиза, а також дві психологічні експертизи, які за обрисами обличчя і за невербальною поведінкою дали висновок, що люди, зафіксовані на камерах спостереження в магазині і люди, яких ми розробляли і затримали, одні і ті ж", - пояснював слідчий.

Згодом, недалеко від місця вбивства Сергієнка в селищі Стеблів, на дні річки Рось, рибалки знайшли пакети з одягом і телефоном, сигнал від якого був зафіксований на місці вбивства. Після затримання Воронкова, під час допиту було встановлено, що після безпосереднього поховання Сергієнка вбивці перевдягнулися і викинули речі в річку.

"Паралельно в цей же час у Києві було виявлено ще два телефони, які невідомі намагалися спалити в ямі в парку Дружби народів, - додає Личак. - У цьому теж допоміг випадок і небайдужість людей. Рибалка звернув увагу на хлопців, які щось палять в ямі і озираються на всі боки. Викликав поліцію. Виявилося, що цими двома телефонами і тим, що з річки Рось, користувалися зловмисники. Там же, в парку Дружби народів, у водоймі були знайдені номери машини, втоплені у воді. Як виявилося, номери були вкрадені за кілька днів до викрадення Сергієнка. Тобто, вони машину залишили свою, просто замінили номери".

Як встановило досудове слідство, злочин скоїли дві умовні групи чоловіків, об’єднаних єдиним умислом на вбивство. Валентин Завражин, Роман Недибалюк, Віктор Горбенко та Андрій Іносов попередньо стежили за Сергієнком, нанесли йому сильний удар по голові і викрали його з подвір’я власного будинку, на очах у старенької матері. Потім напівпритомного побитого Сергієнка неподалік заправки передали Володимиру Воронкову і Валерію Федорову, котрі далі катували і вбили журналіста, а його тіло закопали в лісі, в попередньо підготовленій ямі, закидавши будівельним і побутовим сміттям.

Перших підозрюваних — Горбенка і Воронкова затримали у липні 2015-го, після вчинення ними іншого злочину. На той час слідчі вже вели за ними негласне спостереження. За версією слідства, вони приїхали до «Тальнівського комбінату хлібопродуктів», щоб в якості помсти підпалити комбайни, трактори та іншу с/г техніку, що належала фермеру Григорію Приходьку, з яким у латифундиста Бобова виник гострий конфлікт.

Чоловіки прибули туди на двох автомобілях марки «Lada Priora». Згодом в салоні одного з цих авто були знайдені плями крові, і ДНК-експертиза показала, що це кров загиблого журналіста Василя Сергієнка.

Затримані спершу пішли на часткову співпрацю зі слідством. Так на слідчому експерименті Горбенко розповів, що стежити за Сергієнком вони почали 2 квітня, а через два дні, ввечері 4 квітня викрали його з території біля будинку. А Володимир Воронков показав місце вбивства у лісі і детально розповів, як усе трапилось. При цьому він стверджував, що Сергієнко був ще живим, коли вони привезли його до лісу, і що задушив його інший нападник Валерій Федоров.

Проте це суперечить висновкам судово-медичної експертизи, згідно якої причиною смерті стала аспірація крові внаслідок черепно-мозкової травми. Тобто Сергієнко захлинувся власною кров’ю, коли був без свідомості внаслідок черепно-мозкової травми, яку йому завдали під час викрадення у дворі власного будинку.

Сам В. Федоров — раніше судимий бандит родом із Луганська безслідно зник ще у 2015 році. За неперевіреною інформацією він може бути мертвим, або ж нелегально перетнув кордон і переховується. Відтак іншим співучасникам злочину вигідно перекласти на нього усю відповідальність.

Після затримання Воронкову й Горбенку оголосили підозри й відправили їх у СІЗО. Через кілька днів поліція спіймала в Києві ще одного підозрюваного у викраденні Сергієнка — Валентина Завражина.

Інших підозрюваних оголосили у розшук. Навесні 2017-го спіймали Романа Недибалюка і Вадима Мельника.

Ще одного підозрюваного, керівника групи викрадачів Андрія Іносова затримали у США у 2018 році. Колишній боєць ММА і "тітушка" Іносов ще на початку 2015 року виїхав до Молдови і з того часу до України не повертався. Однак видати його в Україну американська Феміда відмовились. Справу проти Андрія Іносова закрив Імміграційний суд США, а Федеральний суд США звільнив його від депортації й визнав всі апеляції в цій справі неприйнятними. До сьогодні жодних підписаних угод про екстрадицію між Україною і США немає.

Але у травні 2017 р. суддю Віктора Орленка, під головуванням якого слухалась справа, відсторонила Дисциплінарна комісія Вищої Ради Правосуддя. Причиною цього рішення був той факт, що під час Революції Гідності він ухвалював рішення про арешт учасників Майдану.

22.09.2017 р. провадження у справі Воронкова, Горбенка, Завражина об’єднали зі справою нещодавно затриманих Мельника і Недибалюка, і розгляд справи почався спочатку.

Щоправда він перетворився на справжню судову тяганину, а подекуди і відвертий саботаж з боку суддів і представників обвинувачених. Справу передавали з одного суду до іншого (усього вона слухалась у 6 судах Черкаської обл!), змінилося більше десятка суддівських колегій, у справі регулярно оголошувались відводи суддям, або ж не вистачало суддів, які ще не були в той чи інший спосіб заангажовані в даний процес раніше, щоб сформувати нові судові колегії.

Підозрювані Горбенко і Воронков, які раніше давали свідчення, відмовились від своїх слів, мотивуючи це тим, що давали їх під тиском.

Через затягування розгляду справи, у новому складі суд так і не встиг допитати єдиного очевидця викрадення - потерпілу матір Сергієнка Ніну Нищу, попри те, що сторона обвинувачення постійно наполягала на цьому, а адвокат Євгенія Закревська, яка представляє у суді вдову Валентину Сергієнко, навіть зверталася до Європейського суду з прав людини:

"Ми просили це зробити і тоді коли справу слухали в Сосновському районному суді, і тепер, коли її слухають у Городищенському районному суді. На першому колі розгляду, яке завершилося у Сосновському районному суді, її таки допитали. Але потім, коли сталася зміна колегії і розгляд справи пішов на друге коло, то захист зривав засідання. Коли суд призначив допит по відеоконференції, ми зорганізували все, але захист заявив відвід судді.

І коли в Городищенському суді визначали порядок дослідження, ми просили змінити порядок дослідження доказів і допитати її в першу чергу. Прокуратура також це просила. Коли стан здоров’я пані Нищої погіршився, ми окремо просили про це. Ми навіть писали скаргу в ЄСПЛ. Однак допитати таки не встигли…"

В лютому 2020-го 93-річна жінка померла, так і не дочекавшись вироку вбивцям свого сина.

Зрештою, в липні 2021 року Верховний суд задовольнив клопотання представника потерпілої Євгенії Закревської та прокурора Юлії Малашич про зміну підсудності у справі у зв’язку з невиправдано повільним і неефективним темпом її розгляду, і з Городищенського суду Черкаської області передав її до Дарницького районного суду м. Києва, де вона перебуває на розгляді до сьогодні.

На той час уже всі обвинувачені були звільнені із СІЗО. Першим вийшов Валентин Завражин - у січні 2018 р. його відпустили під заставу 700 тисяч гривень.

Влітку 2019-го колегія суддів Городищенського районного суду відпустила під домашній арешт спершу Горбенка й Недибалюка, а 22 серпня і ключового фігуранта справи - Вадима Мельника.

В січні 2021 року під цілодобовий домашній арешт із СІЗО випустили Володимира Воронкова.

В червні того ж року для усіх, крім Воронкова, запобіжний захід змінили на особисте зобов’язання.

В грудні 2022 р. Суд зупинив розгляд справи щодо Горбенка та Мельника - обох обвинувачених мобілізували для проходження військової служби.

Це не заборонено законодавством України, у випадку, якщо обвинувачені не перебували під вартою і відсутній обвинувальний вирок суду (до вироку особа вважається невинуватою). Після їхнього повернення зі служби справу щодо них продовжать розглядати з того місця, на якому цей розгляд зупинився.

Станом на сьогоднішній день у Дарницькому суді м. Києва продовжується розгляд справи стосовно двох обвинувачених: Валентина Завражина та Романа Недибалюка. Триває дослідження письмових доказів.

Питання, чи отримаємо ми в найближчі роки вирок у одній з найбільш резонансних справ Майдану досі залишається без відповіді…

Вічна пам’ять і шана Герою України!

Автор висловлює щиру подяку за допомогу у підготовці матеріалу юристам Адвокатської Дорадчої Групи.

Матеріал вперше був опублікований 04.04.2023 на Medium-платформі Музею Гідності у Львові.