Герой Небесної Сотні Богдан Вайда
Біографічний нарис.
Автор: Олена Чебелюк
Богдан Іванович Вайда народився 28 квітня 1965 року в місті Стебник Дрогобицького району Львівської області. Походив з родини українських переселенців з Польщі. Бабусю разом з двома малими дітьми 1946 року депортували до України з села Кречкова Перемишльського повіту, коли радянська влада, змінюючи повоєнні кордони, вирішила передати етнічні українські землі Польщі, а українців звідти виселити в УРСР.
Дід Богдана по матері, Гриньків Іван Федорович, служив у дивізії «Галичина». Після Другої світової війни він був заарештований і вивезений радянською владою у російський Красноярськ, де й помер.
Після вимушеного переселення з Польщі, сім’я спершу жила у селі Летня Дрогобицького району. Потім переїхали до міста Стебник, де батько Іван Теодорович влаштувався на роботу на калійному заводі машиністом електровоза. Тоді ж він познайомився з Ганною Гриньків, яка незабаром стала його дружиною.
У родині виховували трьох дітей. Богдан був середнім, мав двох сестер - старшу Марію та молодшу Любов.
У 1983 році Богдан закінчив навчання у місцевій школі №7. Того ж року був мобілізований на строкову службу в радянській армії, яку проходив у Білорусі, в Мінському штабі округу.
У 1985 році вступив до Львівського технікуму механічної обробки деревини, який закінчив з відзнакою. До 1991-го заочно навчався у Воронезькому лісотехнічному інституті.
Працював на Дрогобицькій меблевій фабриці. У 2001–2005 роках був на заробітках в Італії. Після смерті батька, разом з матір’ю Ганною Іванівною переїхав до села Летня Дрогобицького району. Почав займатись фермерством, розводив свійську птицю, зокрема рідкісні породи гусей і курей, цесарок.
За спогадами рідних і знайомих, Богдан Вайда був дуже чуйною, сердечною і доброю людиною. З готовністю приходив на допомогу сусідам і односельцям.
Не мав власної сім’ї та дітей, але дуже любив племінників, похресників та усіх діток, які щиро відповідали йому взаємністю. На його подвір’ї завжди можна було зустріти малих, яким Богдан розповідав про господарство, історію України та своє улюблене хобі — спорт та досягнення видатних спортсменів.
Богдан з дитинства дуже цікавився спортом, збирав автографи видатних спортсменів — призерів олімпіад, чемпіонатів світу та Європи. У його колекції їх налічувалося понад 3 тисячі з 42 країн світу. Першим автографом, який вдалося взяти 13-річному Богдану, був підпис відомого гімнаста, дворазового олімпійського чемпіона Віктора Чукаріна.
У 1979 році пара втекла з СРСР і попросила притулку в Швейцарії. За це їх позбавили усіх звань та відзнак. В Союз вони більше не повернулись.
Зі спортсменами-іноземцями Богдан листувався самостійно, звертаючись за допомогою до словників.
В інтерв’ю Михайлу Романюку розповідав про своє листування зі спортсменами: "Відповіді я отримую не на всі листи, а приблизно на 80%. Дуже добре йдуть на контакти спортсмени з європейських країн, трохи гірше — заоокеанські, хоча перша листівка прийшла саме із США. Я тоді написав Матсові Неслунду, який виступав за хокейний клуб “Монреаль Канадіенс” і відразу одержав відповідь".
За заслуги у популяризації олімпійського руху і спорту в цілому Богдан Вайда був нагороджений медаллю Міжнародного Олімпійського комітету, мав декілька нагород за участь у вікторинах на олімпійську тематику. Їдучи 19 лютого на Майдан, взяв медаль з собою. У той час якраз завершувались зимові олімпійські ігри в Сочі і Богдан планував поповнити свою колекцію автографами членів української збірної, які поверталися додому. На жаль, після загибелі медалі при ньому не знайшли.
Богдан змолоду був свідомим та політично активним. З кінця 1980-х років регулярно долучався до акцій та мітингів на підтримку національного відродження. У 1990 році брав участь у Живому ланцюгу Соборності.
Сестра Любов пригадує, що напередодні брат купив тканину синього та жовтого кольорів, і разом з матір’ю всю ніч шив національні українські прапори.
Богдану імпонували постать та ідеї В’ячеслава Чорновола, він активно підтримував Народний Рух України. Був дуже принциповим та чесним, не терпів лицемірства, рішуче виступав проти фальсифікацій.
У 2007 році як спостерігач від партії «Наша Україна» їздив спостерігачем на парламентські вибори у Луганську область. На дільниці спеціально затягували підрахунок голосів, проте Богдан залишився там до кінця підрахунку, а потім особисто супроводжував протоколи з мокрими печатками, коли їх повезли до ЦВК у Київ.
Майдан
Вперше на Майдан до Києва Богдан Вайда приїхав 12 грудня 2013 року. Долучився до «Самооборони Майдану», належав спершу до 7-ї, а згодом 12-ї сотні. Охороняв барикади, брав участь у пікетах під Генпрокуратурою й адміністрацією президента. Захворівши, був змушений повернутися додому.
Вдруге поїхав на Майдан 19 лютого 2014. Вранці 20 лютого, за сорок хвилин до загибелі, Богдан востаннє розмовляв по телефону зі своєю сестрою Любов’ю. Останніми його словами були: «Тут стріляють! Справжня війна! Все, мене кличуть, біжу!»
Незадовго до 9-ї ранку беркутівці неочікувано почали залишати свої позиції під стелою на Майдані і відступати, піднімаючись догори вулицею Інститутською. Відхід силовиків прикривали водомети, які за допомогою потужних струменів води намагалися збити з ніг протестувальників, які кинулись навздогін.
Серед тих, хто опинився попереду, безпосередньо перед самими водометами, був і Богдан Вайда. Струмінь води двічі збивав його з ніг. Вдруге він так і не підвівся…
Побратим витягує смертельно пораненого Богдана Вайду з Інститутської 20 лютого 2014. Фото: Максим Люков.
О 9-й годині ранку Богдан Вайда отримав вогнепальне поранення в голову свинцевою картеччю з помпової рушниці "Форт-500", яке й стало фатальним.
Він став одним із перших Героїв, які полягли того дня на Інститутській.
Обвинувачення у вбивстві Богдана Вайди висунуто співробітникам севастопольського спецпідрозділу «Беркут»: командиру роти спецпідрозділу «Беркут» УМВС України в м. Севастополі Сергію Колбіну та його підлеглим Володимиру Суходольському і Юрію Усенку - міліціонерам штурмового взводу тієї ж роти.
Обвинувальний акт щодо них передали до суду восени 2024 року.
Слідство встановило, що саме севастопольські беркутівці стріляли по майданівцях з-за бетонної огорожі зі сторони в’їзду до готелю «Україна», поблизу пішохідного моста через Інститутську.
Після перемоги Революції Гідності обвинувачені втекли до Севастополя, де згодом перейшли на бік російської федерації та сприяли в анексії півострова. Колаборанту Сергію Колбіну, який особливо відзначився служачи новим господарям, навіть вдалося зробити неабияку кар’єру. У 2020-му році він став депутатом совета федерации рф - верхньої палати російського парламенту. З 2024 року Колбін - депутат законодавчих зборів міста Севастополя.
Окрім обвинувачення у причетності до вбивства протестувальників 20 лютого, українська прокуратура висунула йому також підозру у державній зраді та організації вбивства трьох протестувальників і пораненні майже двохсот осіб 18 лютого 2014 року, під час розгону мирних акцій протесту в середмісті Києва.
Бійці севастопольського «Беркуту» ведуть вогонь по протестувальниках зранку 20 лютого на Інститутській (час 8:59).
Опізнавальним знаком севастопольського "Беркуту" були зелені наклейки на шоломах. Фото: Євген Малолєтка.
Окрім Богдана Вайди, від поранень свинцевою картеччю зранку 20 лютого загинули ще двоє протестувальників: Георгій Арутюнян і Олександр Балюк. Троє майданівців отримали вогнепальні поранення.
► Документальна відеореконструкція вбивства 20 лютого 2014 р. (близько 9-ї години ранку в районі пішохідного моста через вул. Інститутську) трьох перших майданівців - Георгія Арутюняна, Олександра Балюка, Богдана Вайди від Jus Talionis Reconstruction Lab.
Смертельно пораненого Богдана під струменями води з водомета кинулись витягувати побратими. Серед них Іван Пантелєєв. Через годину Іван теж загинув на тротуарі навпроти готелю "Україна"…
Іван Пантелєєв витягує з Інститутської вбитого Богдана Вайду. Фото: Євген Малолєтка.
Полеглому Богдану Вайді було всього 48 років. Похований в селі Летня на Львівщині.
Вічна пам’ять і шана Герою України!
Вбитого Богдана Вайду несуть до Майдану 20 лютого 2014. Фото:Jeff J. Mitchell.