Кров на Майдані. Вбивство Героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича на Інститутській 20 лютого 2014.
Автор: Руслан Ганущак
Дата і місце: 20 лютого 2014 / вул. Інститутська.
Час: 9:15-10:15.
Тривалість: 08:52.
Силовики відступають по Інститутській. На лівому боці вулиці за деревами на пішохідній доріжці видно бійців «чорної» спецроти «Беркуту» з жовтими пов’язками на руках (спецрота київського полку міліції особливого призначення "Беркут"), озброєних автоматами АКМС. На землі лежить спецпризначенець і дивиться у приціл снайперської гвинтівки.
00:43 – останнім спиною вперед відступає беркутівець у синьому плямистому міському камуфляжі, який стріляє з автомата. Це підполковник міліції О. Янішевський - заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут».
00:51 – по тротуару з правого боку Інститутської йдуть вперед декілька майданівців. Вони присідають за щитами.
00:59 – водночас інші протестувальники наступають біля Жовтневого палацу.
01:21 - по тротуару на правому боці Інститутської вперед просувається група з 5-ти майданівців. Вони присідають, прикриваючись щитами. Чоловік у темно синьому одязі зі сріблястим карематом на спині - Герой Небесної Сотні Ігор Дмитрів.
01:32 – Ігор Дмитрів лежить смертельно поранений на тротуарі (час поранення 9:22).
01:43 – до нього підбігає чоловік у камуфляжному одязі зі щитом. Це Герой Небесної Сотні Андрій Дигдалович. За ним підбігає ще один майданівець у червоному шоломі – Іван Куліш. Іван після Майдану добровольцем йде воювати у батальйон «Айдар». Загинув 27 липня 2014 на Луганщині.
01:55 – чути різкий звук пострілу і Андрій Дигдалович падає смертельно поранений на тротуар (час поранення 9:22). Цей момент на відео змонтований двічі.
У той самий час за барикадою попереду (барикада на Інститутській навпроти верхнього виходу станції метро "Хрещатик") зайняли позиції члени «чорної» спецроти. Добре видно спецпризначенців з автоматами та снайперською гвинтівкою, що стріляють в майданівців.
Момент вбивства Героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича на відео Руслана Ганущака у HD якості. За барикадою добре видно бійців "чорної" спецроти, що стріляють в майданівців. Чіткі моменти пострілів: 00:05, 00:16, 00:39, 00:46, 00:50.
02:29 – підбігає Роман Гурик – майданівець у білій касці зі щитом. Пізніше Роман Гурик також загине на Інститутській. Він ставить щит, прикриваючи побратимів.
02:39 – Іван Куліш перевертає Андрія Дигдаловича, бере його за куртку і починає тягнути вниз по тротуару.
02:56 – підбігає майданівець Михайло Гаврилюк (член козацької сотні, якого роздягли і знущалися на морозі спецпризначенці у січні 2014-го під час сутичок на Грушевського). Він починає тягнути за руку Ігоря Дмитріва. На допомогу прибігають ще декілька чоловіків. Разом майданівці евакуйовують Героїв Небесної Сотні Андрія Дигдаловича та Івана Куліша вниз вулицею.
03:34 – Роман Гурик і ще двоє майданівців залишаються на тротуарі. Вони сидять, заховавшись за щитами. За барикадою видно голову спецпризначенця спецроти.
04:12 - по пішохідній доріжці на лівому боці Інститутської наступає численна група майданівців. Одного за одним звідтам виносять двох поранених або вбитих.
04:54 – до входу в готель «Україна» тягнуть тяжко пораненого Сергія Трапезуна.
05:25 – по сходах з Інститутської до готелю «Україна» несуть вбитого Героя Небесної Сотні Олега Ушневича (час смерті 9:44).
05:39 – на ношах до готелю «Україна» несуть смертельно пораненого Героя Небесної Сотні Владислава Зубенка (час поранення 9:49). Внаслідок поранення Владислав помре у лікарні 28 лютого 2014 року.
05:48 - на ношах до готелю «Україна» несуть пораненого майданівця Віталія Безсмертного.
05:55 – біля готелю журналісти беруть коментар у Мирона Кваса. Він говорить, що на Інститутській стріляють бойовими з автоматів. Показує свій щит. У ньому два отвори від куль.
07:27 – до входу в готель біжать майданівці, які несуть на щиті смертельно пораненого Героя Небесної Сотні Євгена Котляра (час поранення 9:56).
07:34 – медики «Червоного Хреста» заносять у готель пораненого. Задній ліворуч у світлих камуфляжних штанях – Максим Попов.
07:45 – на підлозі у готелі «Україна» надають допомогу пораненим.
08:02 – Олексій Кайда (народний депутат від партії «Свобода») бинтує прострелене коліно Юрію Кравчуку.
08:12 – на столі лежить поранений Антон Лубяницький. Під сходами – тяжкопоранений Володимир Гончаровський. Поруч тіло вбитого молодого хлопця, якому один із майданівців закриває очі.
Убивства на Інститутській 20 лютого 2014. Фрагмент документального фільму Руслана Ганущака про події Революції Гідності: «Україна. Майдан. Перезавантаження».
Автор: Руслан Ганущак
Дата і місце: 20 лютого 2014 / вул. Інститутська.
Приблизний час: 9:00-12:00.
Тривалість: 05:11.
Фрагмент документального фільму Руслана Ганущака про події Революції Гідності: «Україна. Майдан. Перезавантаження» (2019 р.). Унікальні кадри убивств на вул. Інститутській 20 лютого 2014.
Автор опису: Олена Чебелюк
Автор цих відео, майданівець, військовий журналіст, фотограф та відеооператор, воїн 92-ї ОМБр Руслан Ганущак загинув на фронті 12 січня 2025 року. Військові псевдо «Фотограф» та «Остап».
Руслан Ганущак був завзятим мандрівником, багато років професійно займався альпінізмом, обожнював Карпатські гори, куди вибирався при першій нагоді з рідного Івано-Франківська. Автор кількох документальних фільмів, один з яких «Україна. Майдан. Перезавантаження» розповідає про події Революції Гідності.
«Я вперше приїхав на Майдан у грудні 2013-го. Як справжній турист мав усе при собі, великий споряджений наплічник. Всю ніч я проходив по цьому морозному майдані під враженням від усієї цієї атмосфери та величі, піднятого українського духу. Під ранок я підійшов до якогось намету і запитав чи можна залишити там свої речі. Вони відпровідають: Звісно можна, будеш з нами тепер. Це виявився намет "афганців" і з того часу я був з Афганською сотнею. Щоночі разом з ними патрулював вулиці та стежив за порядком, ми виводили якихось провокаторів, дивились щоб не було п’яних. Потім я вирішив, що не достатньо просто так ходити, а потрібно робити, що вмію найкраще. Поїхав додому, взяв свою техніку – камеру, мікрофон, світло. І разом з другом Володею Рожновим ми почали записувати інтерв’ю в людей на Майдані, задаючи їм просте запитання: чому ви тут? Одне з перших інтерв’ю, яке ми записали було з Сергієм Нігояном». - розповідав у одному з інтерв’ю Руслан Ганущак.
В січні 2014-го, знімаючи бої на Грушевського, Руслан був поранений у стегно внаслідок вибуху світлошумової гранати, котрі силовики переробляли на осколкові.
Свої найважливіші кадри Руслан зняв 20 лютого 2014 року на вул. Інститутській, в тому числі з готелю «Україна». Йому вдалося зафіксувати як озброєні автоматами беркутівці «чорної» спецроти київського «Беркуту» ведуть вогонь в бік протестувальників. Спершу з пагорба біля Жовтневого палацу, згодом зайнявши позиції позаду вантажівок, якими була перекрита вулиця навпроти верхнього виходу з станції метро «Хрещатик».
В серпні 2014 року Руслан Ганущак добровольцем приєднався до батальйону «Азов», був військовим журналістом на псевдо «Остап» у складі прес-служби підрозділу. Документував бойові дії в Іловайську, Широкіно, Гранітному, Бердянському, Марʼїнці, а також записував інтерв’ю з бійцями.
У 2016 році вийшов документальний фільм Руслана Ганущака про війну на Донбасі «Два дні в Іловайську».
Також він є автором фільму про грузинських добровольців «Брат за брата», у якому показані бої у Широкіному на узбережжі Азовського моря навесні 2015 року.
З початку повномасштабного вторгнення Руслан як військовий кореспондент і оператор висвітлював бойові дії на Чернігівщині та Київщині, не раз сам потрапляв під обстріли. Став свідком ексгумації масових поховань після звільнення північних регіонів України.
У вересні 2022 р. Руслан у приєднався до ЗСУ вже як солдат, був водієм Хамві підрозділу ударних дронів CODE 9.2 у складі 92-ї механізованої бригади ЗСУ. Загинув на Курщині 12 січня 2025 р. внаслідок ураження його бойової машини ворожим фпв дроном.
«Я вирішив піти на службу, бо відчував, що можу зробити щось більше для свого народу, для своєї країни. Тут, на передовій, я вільний. Вільний від страху смерті. Тебе не турбують дрібниці. Це неповторне відчуття свободи. Ти розумієш, що можеш не повернутися з бойового завдання. І це нормально, це війна. Але «фішка» не в тому, щоб геройськи загинути. Складніше вижити у цьому всьому і дійти до Перемоги. А потім ще треба відбудовувати країну і нове суспільство! Ця війна змусила нас змінитись, щоб врятувати Україну». – наводить слова друга журналіст Андрій Цаплієнко.
Руслану Ганущаку було 54 роки, у нього залишилась дружина Олександра і донька Ірина.
Вічна пам'ять і шана Захиснику України!